? – здивувався тато Саня. – Куди його поглиблювати? І до чого тут земні умови? Таких зіткнень, якщо й усілякі там метеорити враховувати, на кожній планеті кожного шкета, напевно, тисячі були.
Це він мав на увазі учнів Школи – школярів-кадетів, шкетів – скорочено. Тут, під Гременцем, їх вчилося декілька сотень. Різного віку й з різних планет нашої Галактики.
Сама Школа інопланетян була замаскована під старий теплохід, викинутий на дніпровський берег, і про неї донедавна взагалі ніхто на всій Землі не знав. Потім дізнався Микитка. А ще потім – і його батьки. Тому що приховувати від них факт наявності інопланетних друзів їхнього власного сина Синусоїда Пі вважала абсолютно неприпустимим.
Батьки спочатку злякалися шкільного андроїда Опанаса і Синусоїди Пі, пізніше не повірили в інопланетян, ще пізніше здивувалися нерозкритим таємницям Всесвіту. Але, врешті-решт, вирішили, що виховання різноманітних дітей різних зоряних систем в єдиному навчальному закладі – це є величезне досягнення галактичної педагогіки. А до дотримання секретності поставилися з цілковитим розумінням.
– Нікуди нічого не треба поглиблювати, – підтримав тата Саню й Микитка, виходячи зі своєї кімнати. – Нам Синусоїда Пі завтра сама все поглиблювати буде. Ми завтра на екскурсію з цієї теми летимо. Разом з практичними заняттями.
– Що?! – вигукнула мама Аня. – Які такі заняття? Навчальний рік ще не розпочався. Знову до відкритого космосу без скафандра? Не пущу!
– Та ні, мамо. Я до Сибіру з класом лечу. На річку Підкам’яна Тунгуска. А не в космос, – зітхнув хлопчик, – чорна дірка в пащу їм усім.
Микитку нещодавно зарахували до Школи інопланетян і він тільки починав відчувати себе справжнім шкетом. Тож і висловлювався відповідно.
– Що це за вирази! – обурилася мама.
– Що це Синусоїда в Сибіру загубила? – здивувався тато.
– Ах, Саня! – сплеснула руками мама Аня. – Яка різниця? Головне в тому, що в Сибіру холодно, а всі теплі речі у нас на дачі. Дитину абсолютно немає в що одягнути!
– Ах, Аня! – змахнув рукою папа Саня. – Яка ти неуважна! У календар подивися. У цей час року навіть у Сибіру тепло.
– Невже?! Але все одне, у нас нічого не підготовлено до цієї екскурсії. Я не можу відпустити дитину за сім тисяч кілометрів без пиріжків і термоса з гарячим чаєм. Що за звичка така, про все казати останньої миті! – І заклопотана мама зникла за дверима кухні.
– То що там директорка ваша в Сибіру загубила? – не вгавав тато.
– Це не вона загубила. Це науковці загубили. Тунгуський метеорит. Він десь там саме о цій порі впав. Тільки більше ста років тому. Ще за царя російського. А вчені його й досі знайти не можуть.
– Так ви що, шукати його будете?
– Та ні, таке завдання перед нами, нібито, не ставиться.
І це була чиста правда. Бо наступного дня, розсадивши шкетів навколо багаття на тайговій галявині, Синусоїда Пі почала викладати їм сухі факти щодо падіння Тунгуського метеорита.
– Таким чином, сила вибуху, викликана падінням небесного тіла, умовно названого «метеоритом», була, як у кількох атомних бомб. А саме тіло було, ймовірно, кометного походження, – ледь розгойдувалася директор Школи інопланетян поруч із химерно зігнутим кедром.
Вона уявляла собою вертикальне хвилясте сяйво з мерехтливою сферою сріблястого полум'я на самій верхівці. Її батьківщиною був газовий гігант з якоїсь надзвичайно далекої зоряної системи.
– А чому ймовірно? – хором запитав відмінник КоцаТоца – подвійний павук-близнюк з планети Папу-Паут подвійної зірки в Сузір'ї Скорпіона. Взагалі-то, папупаутян теж двоє було – Коца і Тоца, але десь до дев'ятого класу вони були пов'язані одним біополем. – Не можна, чи що, конкретно сказати: мовляв, комета впала?
– Точно цього ніхто не знає, – гойднулася Синусоїда Пі. – Жодних залишків цього небесного тіла поки що не знайдено. І це, до речі, дало підґрунтя для виникнення безлічі, найфантастичніших, гіпотез.
– Яких? – зацікавлено запахнув огірками Плюмм – ходяча рослина з Люмбару, планети потрійного помаранчевого гіганта в Сузір'ї Гідри.
– Різноманітних. Їх налічується десь близько восьми десятків. Тут і вибух антиречовини, і зіткнення з сонячним плазмоїдом, і, навіть, аварія НЛО.
– Казки! – фуркнула Йеванджі Лай – розумна прямоходяча собака з планети Нджай. Для друзів просто Йева. – І вірить же хтось у них!
– Ну, – зазміїлася директорка, – казками, скоріше, можна назвати лише найперші оповідки про падіння Тунгуського метеориту. Місцеві мешканці вважали, що до них, у вигляді залізного птаха, увесь у вогні та громі, зійшов бог Агди. Він метав на землю блискавки, аби покарати ними грішний народ.
– Темрява! – знову фуркнула Йева, махнувши лапою з наманікюреними кігтями.
Шкети схвально загомоніли.
– Тихо, тихо!.. Зараз подивимося, яка ви не темрява, – глузливо хитнулася Синусоїда Пі. – Я дам вам ввідні – ймовірну масу метеорита, швидкість, кут входження в земну атмосферу, і попрошу