1791—1796
Збезчещений лихвар Янкель Д. забрав дитя до себе того ж дня ввечері. «Отак, отак, – сказав він, – підіймаємося на першу сходинку. От ми й прийшли. Це твої двері. А це наша дверна клямка, і ми її відкриваємо. А отут ми скидаємо черевики, коли заходимо. А тут вішаємо свій кабат». Він говорив так, наче вона могла його розуміти, не підвищував голосу, не промовляв надто коротких і беззмістовних слів. «Оце молоко, яким я буду тебе годувати. Його приносить молочник Мордехай, із яким ти одного дня познайомишся. Він бере молоко в корови, яка, коли ти про неї подумаєш, виявиться доволі незвичайною й неспокійною істотою, отож краще не думай про неї… Це моя рука торкається твого личка. Одні люди ліворукі, а інші – більше роблять правою рукою. А от яка ти, ми ще не знаємо, адже ти поки лише сидиш і чекаєш, аби я тебе перепеленав… Це я поцілував тебе. Так завжди буває, коли губами притискаєшся до чогось і цмокаєш – можуть бути інші губи, чиясь щока або ще щось. То залежить… Оце моє серце. Ти торкаєшся до моїх грудей своєю лівою рукою, але не тому, що ти ліворука, хоч і таке може бути, а просто тому, що я тримаю тебе біля свого серця. Воно робить мене живим».
Він зробив малій колиску з великої сковорідки, напхавши її доверху старими зіжмаканими газетами, і поставив її в розтулку печі, щоби немовляті не заважали звуки ззовні. Засувку печі він залишив відкритою й сидів годинами, дивлячись на малу так, як міг би дивитися на хліб, що помалу підходить. Він спостерігав, як дихання у швидкому ритмі підіймає й опускає їй груди, як стискаються й розтискаються кулачки, а очка перекочуються в різні боки без жодної видимої причини. «Можливо, вона бачить сон? – дивувався тихо Янкель. – А якщо так, тоді про що може бути сон немовляти? Haпeвнe, вона снить про своє попереднє життя так само, як я бачу сни про життя після життя». Коли ж він витягував її, щоб погодувати або просто погойдати на руках, на тільці малої чудернацькими татуюваннями проступали відбитки газетного шрифту: «КАМПАНІЯ „ЗА ЧИСТІ РУКИ“ РОЗПОЧАЛАСЯ! МИШУ БУДЕ ПОВІШЕНО!» або «ЗВИНУВАЧЕНИЙ У ЗҐВАЛТУВАННІ СОФ’ЮВКА ПРОСИТЬ УЗЯТИ ДО УВАГИ, ЩО ЙОГО ПЕНІС „ВИЙШОВ ІЗ-ПІД КОНТРОЛЮ“, ТРАГІЧНО ЗАГИБЛИЙ НА МЛИНІ АВРУМ Р. ЗОСТАВИВ ПО СОБІ ЗАГУБЛЕНОГО 48-РІЧНОГО КОТА, МАСТЬ РУДА, МОРДА КРУГЛА, ОДНАК КІТ НЕ ТОВСТИЙ, ХОРОШОЇ СТАТУРИ, МОЖЛИВО, ТРОХИ СХИЛЬНИЙ ДО ПОВНОТИ, ВІДГУКУЄТЬСЯ НА ІМ’Я „МЕТУСЕЛАХ“, НУ, ДОБРЕ – ВІН ЖИРНИЙ, ЯК СВИНЯ. ХТО ЗНАЙДЕ – МОЖЕТЕ ЛИШИТИ СОБІ». Час від часу він колисав її, щоб вона знову заснула, і читав по ній зліва направо, дізнаючись про все, що повинен був знати про цей світ. Якщо ж щось не відбивалося на ній, то й для нього не мало жодного значення.
Янкель уже втратив двох дітей: одне забрала лихоманка, а друге – механічний млин, який, відтоді як його запустили, щороку забирав у громади одне життя. А ще Янкель утратив жінку, тільки забрала її не смерть, а інший чоловік. Одного вечора, просидівши півдня в бібліотеці, він застав на вітальному килимку перед своєю хатою, на самому ШАЛОМ, записку: «Я мусила зробити це заради самої себе».
Лілла Ф. порпалася в землі біля маргариток. Біцль-Біцль за вікном своєї кухні