НАС, ОПУСТИТИ ЗАВІСУ МІЖ СВІТАМИ ЧОЛОВІКІВ І ЖІНОК».
Підвал було залито намулом із Броду, а в задній стіні синагоги вирізали невелику діру завбільшки з яйце, крізь яку жінки по одній за раз могли бачити хіба один із ковчегів і ноги розгойданих молільників, причому деякі з них – це мало більше ображати – були заляпані лайном.
Саме через цю дірку жінки громади по черзі озирали мою пра-пра-пра-пра-прабабусю. Оскільки дитя мало досконало дорослі риси, між них ширилася думка, що воно знак від самого диявола. Утім, більш вірогідно, що їх злостила сама діра. З такої відстані, упершись руками об стіну, заглядаючи крізь відсутнє яйце, вони не могли вдовольнити жоден зі своїх материнських інстинктів. Не могли навіть бачити дитину цілком, мусили складати подумки колаж із побачених усіма деталей: ось пальчики збираються в долоньку, а вона виростає із зап’ястя, а те кріпиться до руки, а та вставлена в плече… Так вони вчилися ненавидіти її невпізнанність і недоторканність, її мозаїчний образ.
Сьомого дня Доброчесний Рабин заплатив Шимонові Т. чотири чвертки курчати та пригорщу блакитних мармурових крем’яшків завбільшки з котяче око за оголошення в його щотижневій газеті: з невідомих нікому причин у штетлі з’явилося дитя, дівчинка досить красива, добре поводиться й зовсім не смердить, і він, Рабин, вирішив задля добра цієї дитини віддати її якомусь добропорядному мешканцеві штетля, котрий готовий назвати її дочкою.
Наступного ранку він побачив п’ятдесят дві записки, що тріпотіли перед дверима правостійної синагоги, неначе павичів хвіст.
Від майстра мідних дрібничок Пешеля С., котрий щойно два місяці, як утратив жінку під час Погрому битих скринь: «Якщо не заради дівчинки, то заради мене самого. Я цілком благовірна людина, і є речі, на які я заслуговую».
Від самотнього свічкаря Мордехая Ц., руки котрого були вкриті тонкими рукавицями з воску, який годі було відмити: «Я такий самотній цілий день у своїй майстерні. Свічкарів після мене не залишиться. Задумайтеся над цим».
Від безробітного приземленого Люмпля В., котрий не визнавав Пасхальної Ночі не тому, що вона була релігійним святом, а тому, що не розумів, чим ця ніч відрізнялася від інших: «Я не найкраща людина з-поміж тих, що коли-небудь жили, але я буду добрим батьком, і ви це знаєте».
Від смертельно хворого філософа Пінчаса Т., котрого на млині вдарила в голову балка: «Киньте її назад у воду й дозвольте бути зі мною».
Доброчесний Рабин знав усе, що стосувалося складних, дуже складних і дуже-дуже складних справ єврейської віри, і міг пояснити найбільш заплутані релігійні суперечності, тлумачачи найнезрозуміліші, важкі для розшифрування тексти, але про саме життя знав він не так уже й багато; з цієї причини, а також тому, що поява дитини не мала жодного текстуального пояснення й ні в кого було запитати поради (бо як питати порад тому, хто сам уособлює всі поради?), а насамперед тому, що дитя належало до сфери життя й саме було життям,