здійснення соборування збирається семеро священиків, хоча в разі потреби виконати його може й один священик. У посудину з пшеницею ставлять невелику склянку з єлеєм, як знак милості Божої, а до єлею додається червоне вино, як спомин за пролиту на хрестові кров Христову; навколо ж єлею ставлять у пшеницю запалені воскові свічки і між ними сім паличок, обгорнутих з одного кінця ватою, які служать для семиразового помазання хворого.
Всім присутнім роздаються запалені свічки. Після молитви за освячення єлею і за те, щоб він, за благодаттю Божою, послужив хворому на зцілення немочей душевних і тілесних, читаються сім вибраних місць із книг апостольських і сім євангельських оповідей. Після прочитання кожного Євангелія священик навхрест помазує у хворого чоло, щоки, груди, руки, промовляючи водночас молитву до Господа, щоб Він, як лікар душ і тіл, зцілив свого хворого раба від тілесної та душевної немочі.
Після сьомого помазання священик розкриває Євангеліє і, тримаючи його письменами вниз, покладає – немов цілющу руку Самого Спасителя, – на голову хворого і при цьому молить Господа про відпущення всіх його гріхів. Потім хворий цілує Євангеліє та хрест, і цим закінчується звершення таїнства освячення єлеєм.
Далі відбувся молебень за зцілення хворого, як називаються короткі служби, у яких віряни, за своїми особистими потребами чи обставинами, звертаються з молитвою до Господа Бога, Божої Матері та святих.
– Слава тобі, Боже наш, – благають у приспіві, – слава Тобі… Пресвята Богородице, спаси нас… Святителю отче Миколаю, проси Бога за нас.
Після сповіді імператор спершу відчув полегшення, але сили почали залишати його, він уже не кричав, як раніше, від жорстокого болю, а тільки стогнав…
Треба було імператорові та його оточенню готуватися до фіналу. 27 січня (7 лютого) було амністовано всіх засуджених на смерть чи каторгу (це не стосувалось убивць і спійманих на неодноразових грабунках, себто рецидивістів).
Кинулись у Москві, коли цар захрипів на смертному одрі, роздавати убогим милостиню, аби добрими діяннями умилостивити сили небесні, щоб ті порятували недужого чи бодай полегшили його перехід у потойбіччя…
Але давно відомо: перед смертю не надишешся, як і святості перед кінцем не наберешся, коли все життя грішив.
Та все ж уважалося, що владики, які опинилися на смертному одрі, мають звільняти з тюрем невинний люд, милувати засуджених і роздавати убогим милостиню, виторговуючи собі милість у Бога та в сил небесних. Що й робив у ті дні Петро. А ще він велів надвечір подати йому папери, почав було щось швидко писати, але перо випало з його рук, а з написаного могли розібрати лише два слова: «Отдайте все…»
Перепитувати не зважились та й смертник уже почав утрачати пам’ять. Щоправда, ще встиг покликати дочку Анну Петрівну, старшу свою, аби вона написала заповіт під його диктування, та коли дочка прийшла, Петро вже впав у забуття.
Все, життя вже фактично було скінчено, мала початись