них якийсь один дуже складно. Та щойно хтось намагався дати їй гарну пораду, вона відразу її відкидала й повторювала одне й те саме: «Я не знаю, що робити». Її огортали увагою та співчуттям через те, що вона не знала, як діяти, через те, що була безпомічною.
Я ж відчула своєрідний «поштовх Духа», поглянула їй в очі та м’яко запитала: «А ви хочете знати?»
Жінка аж розгубилась. Усі довкола затихли. А потім напруга зникла, вона сказала «так» і почала розповідати про те, що їй до душі, однак вона боїться цим займатися.
Колись мені розповіли чудову історію. Перш ніж прийти в цей світ, кожен із нас володіє всією мудрістю, яка може нам знадобитися протягом життя й після його закінчення. Та перед нашим народженням до нас прилітає янгол, торкається наших губ, немовби змушуючи замовкнути, і залишає маленький відбиток. Ми ж забуваємо все, що знали, і все життя шукаємо втрачені знання.
Іноді я прикладаю пальця до верхньої губи – просто в невеличкий жолобок над нею – і починаю слухати.
Спробуй це зробити. Завдяки цьому балачки стихнуть і ти зможеш почути мудрість, якою вже володієш.
Урок 4
Не зважай на те, як тебе називають інші
Зважай на те, що говориш у відповідь ти
Люди постійно це роблять. Запитайте в когось: «Ким ви працюєте?», і він чи вона обов’язково додасть до своєї відповіді слово «просто».
«Я просто двірник».
«Я просто санітар».
«Я просто водій автобуса».
«Я просто секретарка».
Просто?
Я обожнюю знайомитися з людьми, які не можуть утриматися від розповіді про те, ким вони працюють. Вони придумують власні назви свого фаху й радіють із того, ким вони є. Наприклад, жінка, яка фарбує нігті, гордо йменує себе «манікюрним техніком». Чоловік, який ремонтує фортепіано, називає себе «директором із фортепіанних технологій». Чоловік, який ремонтує каруселі в парку розваг, – «техніком атракціонів». Прибиральниця міського басейну йменує себе «менеджером водного спорту». А охоронець у готелі – «директором із запобігання втратам».
Що в «імені» твоїм?
Нічого – і водночас усе. Усе залежить від того, яким є «ім’я», хто тобі його дав, чи розвиває воно, а чи обмежує. Замість того щоб стискатися до розмірів свого фаху, іноді краще розширити його обрії і створити «ім’я», що тобі пасує.
Ключ до успіху – робити те, що належить до твоїх обов’язків, і залишати місце для роботи, яка б найкраще характеризувала те, ким себе бачиш на цій посаді ти.
Коли мене взяли на посаду бізнес-репортера в газеті «Beacon Journal» в Акроні, я плакала, поки їхала додому. Я хотіла зарплату й переваги, однак не бажала бути бізнес-репортером. Я не мала бажання писати про показники продажів, річні зустрічі та щоквартальні прибуткові звіти. Я ненавиділа цифри й дані. Вони вибивалися з мантри, яку нам повсякчас повторювали в школі журналістики: «Дайте мені людей!» А хіба знайдеш людей у біржових списках та статистиці?
Моїм завданням було їх