у чорному пальті та хутряній шапці), ліворуч від нього Генеральний секретар військових справ С. Петлюра (у папасі та шинелі з хутряним коміром). Між ними в другому ряді стоїть Голова Генерального секретаріату В. Вінниченко (з вусами та короткою борідкою, в капелюсі)
Січові стрільці слухають кобзаря, весна 1918 року
У таких умовах за підтримки С. Петлюри начальник Київського військового округу підполковник В. Павленко на початку грудня 1917 р. спробував на базі українських частин Київського гарнізону створити більш дисципліновані та боєздатні дивізії, яким було надано назву «сердюцьких» на згадку про елітні частини часів Гетьманщини XVIII століття. У цих з’єднаннях було скасовано комітети і запроваджено більш сувору дисципліну. До 1-шої сердюцької дивізії увійшли Богданівський, Дорошенківський, Полуботківський, Георгіївський імені Богуна та кінний «Вільної України» полки. Почалося також формування 2-гої сердюцької дивізії, а 3-тьою сердюцькою дивізією оголосила себе 9-та кавалерійська дивізія російської армії[13]. На жаль, після звільнення С. Петлюри з посади Генерального секретаря військових справ (18 грудня 1917 р. (1 січня 1918 р.)) дивізії було фактично розформовано, а вищевказані українські полки поступово загнивали.
Тут доречно згадати про створення ще декількох військових частин, яким випало відігравати важливу роль у подальшій боротьбі. Однією з них був Галицько-Буковинський курінь січових стрільців, сформований у листопаді-грудні 1917 р. головно з колишніх вояків Австро-Угорської армії, що потрапили у російський полон. 7 січня 1918 р. частина отримала назву «1-й курінь Січових Стрільців»[14]. Другою став Гайдамацький кіш Слобідської України (дві піші та одна кінна сотня), створений на початку січня 1918 р. (за новим стилем) С. Петлюрою для боротьби із проникненням більшовиків на Слобожанщину[15]. Ці частини складалися з національно свідомих добровольців, готових битися за Україну, тому добре показали себе в боях проти більшовиків.
Гайдамацький кіш Слобідської України. Київ, березень 1918 р. У центрі – С. Петлюра та сотник Є. Ляхович (у жупані)
Загін Вільного Козацтва. Новгород-Сіверський, квітень 1918 року
Ще однією озброєною силою, яку мала у розпорядженні УНР, було Вільне Козацтво. Вільним Козацтвом називались добровільні загони, створені для захисту держави й охорони правопорядку на місцях. Перший кіш Вільного Козацтва було сформовано у березні 1917 р. у Звенигородському повіті на Київщині. Основним підрозділом Вільного Козацтва була сотня. Сотенна старшина складалася із сотника, писаря, скарбника, хорунжого і бібліотекаря. Сотні однієї волості об’єднувалися у курінь, курені – в полк, а полки цілої округи утворювали кіш. Старшина Вільного