назв офіцера і солдата – зберігалося тільки звертання за посадою[18]. Такі дії російського більшовицького уряду, звичайно, не могли пройти повз увагу Генерального Секретарства Військових Справ, тим більше що ідеї, викладені у виданих ним нормативно-правових актах, знаходили відгук і серед вояків-українців. Так, корпусний з’їзд українців VII корпусу (Румунський фронт) з-поміж іншого ухвалив 3 грудня 1917 р. «домагатись перед Генеральним Військовим Секретарем щоб слово „салдат“ було скасовано і замінено словом „Украінській козак“, а також домагатись скасування погон…»[19]
Отже, у перших числах грудня 1917 р. Генеральний секретар військових справ С. Петлюра оголосив про намір опублікувати статут про нову організацію армії, що «має на меті рівність усіх військових чинів»[20]. З метою нейтралізації більшовицького впливу почалося – із залученням військових фахівців – розробляння статуту, який у середині грудня 1917 р. було винесено на розгляд Всеукраїнської ради військових депутатів. Проте статут було відхилено, оскільки він не містив положення про виборність командного складу. Від Петлюри вимагали скасування чинів та передання усієї дисциплінарної влади в армії радам – тобто фактичної ліквідації залишків дисципліни у війську. Якщо на першу вимогу С. Петлюра ще міг погодитись, то на другу – аж ніяк. Тому 17 грудня 1917 р., оминаючи як Центральну Раду, так і Генеральний Секретаріат, він затвердив «Статут Української Народньої Армії» [документ № 1-1-3]. Згідно зі Статутом, кожен громадянин УНР мав захищати рідний край, життя і добробут його мешканців від ворогів. Відтепер кожен громадянин, що перебував у лавах армії УНР, мав носити назву «козак». Декларувалася рівність козаків усіх родів зброї у громадянських правах, відсутність привілейованих частин і родів зброї. Скасовувалося «звання офіцера», службове становище козака мало визначатися його обов’язками. Однак про виборність командирів не йшлося: у полку й окремій частині на всі посади (крім заступника командира полку) мав призначати командир частини, а на посади від заступника командира полку і вище – Секретарство військових справ[21]. Це остаточно зіпсувало і без того погані стосунки між С. Петлюрою та Головою Генерального Секретаріату В. Винниченком[22]. Уже 18 грудня 1917 р. (1 січня 1918 р.) почав виконувати обов’язки новий Генеральний секретар військових справ – М. Порш[23], який радо взявся до радикальної демократизації армії.
Наприкінці листопада – на початку грудня 1917 р. між українським та російським більшовицьким урядами виник конфлікт, що невдовзі переріс у війну. 17 грудня 1917 р. Рада Народних Комісарів РСФРР у «Маніфесті до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради» фактично відмовилася визнавати останню, а 11–12 грудня у Харкові більшовики проголосили створення Української Радянської Республіки і сформували альтернативний уряд, на допомогу якому російські більшовики негайно почали надсилати збройні