за всім, що відбувається на їхніх вулицях. Кожного виявленого злодія одразу ж покарає суддя-каді, який здійснює судочинство на основі шаріату[7] або адату.[8] Злодієві, звичайно, відрубають голову або, пошкодувавши втратити платника податків, праву руку.
Тому залишається тільки вислухати цього каймакама[9] Мехтеба з сумним обличчям, а потім, після того як спаде спека, вирушити на вулиці й базари міста. Як завжди, великого візира супроводжуватимуть судді-каді всіх кварталів, старійшини кет-хюду – спілки ремісників, яничарський ага і чимало різного службового люду, відповідального за кожну дрібницю.
Тоді непорядні купці до ранку будуть прибиті за праве вухо до дверей власних будинків, лукаві торгаші позбудуться носів, язиків і вух, а ледачі доглядачі за ринком заплатять кару повноцінним сріблом і золотом.
І так до наступної середи.
А поки що потрібно дослухати тягучі слова головного управителя Стамбула каймакама Мехтеба:
– Славетне місто нашого улюбленого Аллахом султана Мехмеда Стамбул спожило торік величезну кількість солодкого м’яса. У місто було доставлено й забито близько одного мільйона дев’ятисот тисяч буйволів, майже чотири мільйони овець і близько трьох мільйонів ягнят. Тільки двору султана і яничарам, розташованим у славному місті, того-таки року знадобилося триста тисяч овець та ягнят. На ринках Стамбула у великій кількості продавалися різноманітні овочі, фрукти й молочні вироби. Ціни на зерно і м’ясо неодмінно залежали від свіжості продуктів і пори року. Щодня, як і наказав наш мудрий султан, мешканці міста купували винятково свіжоспечений хліб належної ваги та вмісту. Шехір-еміні[10] Феразим докладав рук до всього, що стосується будівництва, доглядав за ремонтом мечетей і медресе, а також за постачанням міста водою…
Великий візир заплющив очі. Як усе добре і приємно в славному місті Стамбулі! А це означає, що і він сам уславлений ділами праведними.
– Скільки ж буйволів, овець і ягнят було спожито позаминулого року в нашому благословенному місті, насолоді всіх мусульман світу?
Кара-Мустафа смикнув головою. Хто поставив це питання? І чому? А головне – навіщо?
Його очі метнулися по обличчях великих радників. Навіщо? Він одразу ж упізнав голос. Цей голос годі було не впізнати. А тим паче не почути.
Зберігаючи душевну рівновагу, великий візир ласкаво спрямував свій погляд на чоловіка, який поставив геть непотрібне запитання. Ласкаво. Не можна інакше. Бо це голос самого сіляхдара Орхана – другого за шаною вельможі особистих покоїв султана. Саме він під час великих султанових виїздів їде верхи праворуч за сонцеподібним, тримаючи на правому плечі шаблю самого султана. Перший зброєносець. І не тільки. Перший клинок Османської імперії! Ось як! У шабельній рубці йому немає рівних. І це незважаючи на його похилі роки.
І що йому відповісти? І головне – як?
Саме він, Орхан, приборкав