пролунав густий бас, який примусив його відвести слухавку від вуха на дюйм або два.
– Вітаю тебе, Ніле, старий стерв’ятнику. Ти знову харчуєшся своїми трупами?
Інспектор Ніл і професор Бернсдорф із клініки Святого Юди познайомилися під час розслідування справи про отруєння понад рік тому й відтоді зберегли дружні стосунки.
– Наш чоловік помер, так мені повідомили, докторе.
– Так, він справді помер. Ми вже нічого не могли вдіяти на той час, коли його сюди доставили.
– І яка ж причина смерті?
– Ясна річ, ми зробимо розтин тіла. Дуже цікавий випадок. Справді дуже цікавий. Я радий, що мені довелося мати з ним справу.
Професійна втіха, яка пролунала в густому басі професора Бернсдорфа, підказала інспектору Нілу принаймні одну річ.
– Судячи з твоїх слів, не думаю, щоб ти вважав цю смерть природною, – сухо зауважив він.
– Жодного собачого шансу на те, що він помер природною смертю, – енергійно підтвердив доктор Бернсдорф. – Я, звісно, кажу неофіційно, – докинув він із запізнілою обережністю.
– Звичайно, звичайно. Щодо цього не сумнівайся. Його отруїли?
– Безперечно. Більше того, знову ж таки неофіційно, тільки між нами двома, я готовий побитися об заклад, що знаю, якою отрутою його отруїли.
– Справді? Якою ж?
– Таксином, мій хлопче, таксином.
– Таксином? Ніколи не чув про таку отруту.
– Я знаю, що ти про неї не чув. Це вкрай незвичайний випадок. На диво незвичайний. Я й сам ніколи б її не виявив, якби мені не довелося мати з цим справу три або чотири тижні тому. Кілька дівчаток зготували чай для своїх ляльок – вони зірвали ягоди з тисового дерева й укинули їх у чай.
– То оце і є та отрута? Вона міститься в ягодах із тисового дерева?
– У ягодах або в листі. Надзвичайно сильна отрута. Таксин, звичайно ж, належить до алкалоїдів[3]. Не думаю, щоб досі мені траплявся випадок, де цю отруту застосовували б умисне. Тому справа, яку ти тепер розслідуєш, видається мені надзвичайно цікавою й рідкісною… Ти собі не уявляєш, Ніле, як обридло мені лікувати людей, що отруїлися гербіцидами. Тому отруєння таксином – для мене справжня втіха. Звісно, я можу й помилитися, ти мене, ради Бога, не цитуй, але я так не думаю. Гадаю, тобі це теж цікаво. Принаймні, щось новеньке.
– Подія надзвичайно цікава для всіх, окрім самої жертви. Я правильно тебе зрозумів?
– Авжеж, бідолашному чоловікові не пощастило, – досить байдужим тоном підтвердив доктор Бернсдорф.
– Він щось сказав, перед тим як померти?
– Один із твоїх людей сидів біля нього з блокнотом. Він занотував усі подробиці. Вмирущий знову белькотів про чай, ніби йому щось підсипали в чай на службі – це, звичайно, повна нісенітниця.
– Чому нісенітниця? – гостро запитав інспектор Ніл, якому його невичерпна фантазія вже намалювала картину, як розкішна міс Ґросвінор кладе кілька тисових ягід у заварку чаю, і йому вельми не хотілося відразу ж відкинути цю версію як необґрунтовану.
– Тому