помиляюся?
У тоні його голосу був лише натяк на запитальну інтонацію, але молода жінка відразу відповіла:
– Ви не помиляєтеся. Персівал двічі призначав йому зустріч із лікарем, але він так і не пішов. Він поводився вкрай нерозважливо, й усі були дуже стурбовані… – Вона замовкла, а тоді провадила у своїй звичній стриманій, формальній манері: – Якщо місіс Фортеск’ю повернеться додому раніше, ніж ви приїдете, то що мені їй сказати?
«Оце справді практичний склад розуму: справа насамперед», – подумав інспектор Ніл. А вголос промовив:
– Скажіть їй, що у випадку раптової смерті ми повинні провести коротке розслідування. Звичайні формальності.
Він поклав слухавку.
Розділ третій
Ніл відсунув від себе телефон і гостро подивився на міс Ґріфіт.
– Отже, стан його здоров’я непокоїв їх останнім часом, – сказав він. – Вони хотіли, щоб він побачився з лікарем. Ви мені цього не сказали.
– Я про це не подумала, – пояснила міс Ґріфіт і додала: – Він ніколи не здавався мені по-справжньому хворим.
– Він не здавався вам хворим, а яким здавався?
– Якимсь не таким. Несхожим на себе. Трохи дивним у своїй поведінці.
– Він був чимось стривожений?
– О ні, я не сказала б, що він був стривожений. Це ми були стривожені…
Інспектор Ніл терпляче чекав.
– Мені важко вам пояснити, – провадила міс Ґріфіт. – У нього міг раптово змінитися настрій. Іноді він несподівано ставав збудженим. Раз або двічі прикладався до чарки… Вихвалявся й розповідав чудернацькі історії, які мені не здавалися правдивими. Протягом більшості того часу, коли я тут працювала, він завжди дуже пильно ставився до своїх справ, ніколи нічого не нехтував – думаю, ви розумієте, про що я кажу. Але останнім часом він став зовсім іншим – нестриманим, і, можна сказати, схильним смітити грішми. Це було зовсім на нього не схоже. Скажімо, коли наш хлопчик на побігеньках мав іти на похорон своєї бабусі, він покликав його, дав йому п’ятифунтову банкноту і сказав, щоб той поставив її на другого фаворита на перегонах, а потім зареготав. З ним діялося щось дивне, він був несхожий на себе. Оце все, що я можу сказати.
– А може, у нього було щось на думці?
– Не у звичному значенні цього слова. Здавалося, він чекає чогось надзвичайно для себе приємного, щось його неймовірно збуджувало…
– Можливо, він готувався укласти якусь грандіозну оборудку?
Міс Ґріфіт заперечувати не стала.
– Так, так, це справді схоже на те, що я розповідаю про нього. Так ніби повсякденна діяльність перестала щось означати для нього. Він був збуджений. І якісь дивні люди стали приходити до нього у справах. Раніше тут таких людей ніколи не бувало. Це страшенно турбувало містера Персівала.
– Справді турбувало?
– Атож. Розумієте, батько завжди ставився з глибокою довірою до містера Персівала. Він покладався на нього. Але віднедавна…
– Віднедавна вони перестали добре розуміти один одного?
– Річ