Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 2. Мигель де Сервантес Сааведра

сю істину і дон Лоренсо, вволивши рицареву волю і прочитавши такого сонета на легенду чи повість про Пірама й Тісбу:[73]

Сонет

      Ламає мури Тісба молодая,

      Яка розверзла груди юнакові;

      Уже Амур, крилатий бог любові,

      На вилом глянуть з Кіпру поспішає.

      То – храм для юних душ, хоча немає

      Крізь отвір той проходу навіть мові,

      Але кохання рве усі окови,

      Всі перешкоди сміливо долає.

      Нема заслон для почуттів безмірних,

      Красуня йде відважно на сконання,

      Але усі потомні покоління

      Оплачуть долю двох коханців вірних.

      В них спільна смерть і спільне поховання,

      І спільне – у легенді – воскресіння.

      – Хвала милосердному Богові! – покликнув Дон Кіхот, вислухавши дон Лоренсового сонета. – Після незчисленної кількості поетів безпорадних зустрів я, кінець кінцем, одного з першорядних: на таку думку наводить мене майстерність отсього вашої милості сонета.

      Чотири дні блаженствував отак Дон Кіхот у гостині, а тоді попросив у дона Дієга дозволу їхати: дякую, сказав, за ласку й пошанівок, що дознав у сій господі, та не честь, не подоба мандрованому рицареві у неробство й розкоші вдаватись, треба службу свою справляти та пригод шукати, яких, чутно, у сьому краю досхочу водиться; ними ж то він і має намір тепер пробавлятись, поки не надоспіє турнір у Сараґосі, що є властивою метою його виправи; та попереду гадає ще спуститися в печеру Монтесіноса, про яку в сій околиці оповідають стільки дивовижних речей, а за одним заходом прознати й дослідити достеменні джерела й витоки сімох так званих руїдерських озер. Дон Дієго з сином схвалили той його спасенний намір і просили рицаря з їхнього дому й двору що-хотя на дорогу взяти, вони ж готові служити йому щирою душею, як того вимагає достойність його особи та його почесне покликання.