просто знає, і все.
– Що за дурниці ти кажеш, люба! Ніхто не може увійти в будинок, не постукавши.
– Гадаю, що він приходить через вікно, – пояснила дівчинка.
– Кохана, але ж це третій поверх!
– А хіба листя не лежало біля вікна, матусю?
Це була справжнісінька правда. Листя було виявлено неподалік від вікна.
Пані Дарлінґ не знала що й думати, адже Венді промовляла з такою впевненістю, що їй неможливо було пояснити, що все це дівчинка бачила уві сні.
– Дитинко, – вигукнула пані Дарлінґ, – чому ти мені про це раніше не розповідала?
– Я забула, – відповіла Венді безтурботно і поспішила до сніданку.
О, то це все ж таки був сон?
А як же тоді бути з листям? Пані Дарлінґ розглянула його дуже уважно. Це було висхле листя, та пані Дарлінґ була впевнена, що в Англії такі дерева не ростуть. Вона повзала по підлозі зі свічкою в руці, намагаючись виявити ще якісь сліди. Про всяк випадок жінка подлубала кочергою в камінній трубі та постукала по стінках каміна. Вона спустила з вікна спальні мотузку до самої землі, але по ній ніхто не заліз.
Звісно, Венді все це наснилося.
Але їй нічого не наснилося і це з’ясувалося вже наступного вечора. Про цей вечір можна сказати, що саме тоді й почалися надзвичайні пригоди цих дітей.
У Нени був вихідний, і пані Дарлінґ сама викупала дітей, поклала їх у ліжечка і кожному заспівала пісеньку. І співала, поки вони один за одним не відпустили її руку і не подалися в країну снів. Все виглядало таким затишним і таким безпечним, що пані Дарлінґ усміхнулася своїм недавнім страхам і безтурботно сіла з шитвом біля каміна.
Вона мала закінчити сорочечку для Майкла, який кожен свій день народження отримував нову. В каміні ще горів вогонь. Дитяча кімната була освітлена трьома каганцями. Шитво лежало на колінах пані Дарлінґ. Потім її голова похилилася, але тільки трішечки. Жінка заснула. Погляньте ж на цих чотирьох, Венді і Майкл – там, Джон – тут, а пані Дарлінґ біля вогню. Але там мав бути ще й четвертий каганець.
Поки жінка спала, вона побачила сон. Їй здалося, ніби острів Ніколандія підплив зовсім близько до будинку і дивний хлопчик із цього острова заявився до них. Він нікого не стривожив, адже жінці здалося, що цього прибульця знали багато жінок, у котрих немає дітей. Може, його знають навіть деякі матері. Уві сні він трохи відсунув завісу, яка приховує острів Ніколандію, і вона побачила, що Венді, і Джон, і Майкл по черзі зазирають у щілину.
Сам по собі сон міг виявитися незначною дрібницею, але поки жінка спала, вікно в дитячій розчинилося й якийсь хлопчик зіскочив на підлогу. За ним слідом у вікно влетіла якась дивна цятка світла, не більша за ваш кулачок. Цятка, як жива, кидалася по кімнаті, мабуть, це вона розбудила пані Дарлінґ.
Жінка сіпнулася, прокинулася і побачила хлопчика. Якимось чином вона одразу збагнула, що це був Пітер Пен. Якби ви, я чи Венді опинилися б у кімнаті, то відразу ж зауважили, що він чимось дуже нагадує той заповітний поцілунок пані Дарлінґ. Прибулець