наручниками до дзеркала заднього огляду? Для цього дітлашні доводилося ставати ногами на переднє сидіння, вони це робили залюбки. Ломер мав славу доброго поліціянта. Коли він того вечора вже пішов додому, ми з твоєю матір’ю довго розмовляли: дуже сумно, що доля не дала йому власних дітей. Ми думали, що він уже надто старий для цього, а скільки йому було тоді – років двадцять вісім чи двадцять дев’ять?
– Він був одружений?
Фікс покрутив головою:
– У нього не було нареченої, принаймні коли він помер. Коли він служив на флоті, йому зламали ніс, та, попри це, він усе ще був гарним парубком. Усі казали, що він був схожий на Стіва Мак-Квіна, хоча то було, звичайно, перебільшенням. Твоя мати завжди хотіла звести його з Боні, але я був проти, бо вважав Боні дурепою. Шкода, що тоді я наполіг на своєму. Якби не це, ми змогли би врятувати для світу священика.
– Може, він був геєм, – сказала Френні.
Фікс повернувся до неї, на його обличчі з’явився такий подив, що було ясно: йдеться про якесь непорозуміння.
– Джо Майк не був геєм.
– Я мала на увазі Ломера.
На цьому Фікс знову заплющив очі.
– Не розумію, навіщо тобі треба було це робити.
– Але ж тут немає нічого поганого, – промовила Френні, яка вже пошкодувала про сказане. Колись давно у місті Лос-Анджелесі жив собі гарний гетеросексуальний коп, який любив дітей, був схожий на Стіва Мак-Квіна і не мав нареченої – що вона особисто думала про це, не мало жодного значення. Гей чи ні, а Ломер помер уже п’ятдесят років тому. Інфузійний мішок з хіміотерапією тільки-но почав капати, так що в них було ще півтори години, щоб сидіти разом у цій палаті, розмовляти чи мовчати.
– Вибач, тату, – попросила Френні, а коли той не відповів, легенько доторкнулася до його руки. – Я ж сказала: вибач. Розкажи мені про Ломера.
Фікс зачекав іще хвилину, вирішуючи про себе, вдавати й далі ображеного чи змилуватися. Правду кажучи, Френні трохи дратувала його: тим, що вона вміла дивитись, як Беверлі, але ніколи не знала, як правильно скористатися тим вмінням, волоссям, стягнутим у кінський хвіст, штаньми на шнурку, майже повною відсутністю косметики на обличчі, якщо не брати до уваги бальзам для губ. Його тут багато хто знав, міг зайти хтось із лікарів під час сеансу лікування. Могла б і постаратися дати собі хоч трохи ладу.
І ще: вона не знала про Ломера найголовнішого. Коли Френні однорічною сиділа у нього на руках, то було востаннє, коли їй випало так наблизитися до чоловіка його калібру.
Той старий, у якого вона була так закохана в юності, що обібрав її до нитки, ба навіть її чоловік, котрий загалом непоганий, але напевне одружився з нею лише тому, що йому була потрібна нянька для його дітей – Френні ніколи не мала смаку у виборі чоловіків. Фікс так сподівався, що колись його дівчата знайдуть собі чоловіків на кшталт Ломера, але марно. У його свідомості назавжди закарбувалась одна картина: його напарник за обіднім столом тримає Френні на колінах, Беверлі на кухні одягнена так, ніби збирається в ресторан, а не куховарити – цього було досить,