радий. Уже не перший тиждень просувався в пошуках золота Сенді, та що далі він ішов, то менше йому приносив його лоток для промивання золота. Зрештою, забрів він у місця, де золото стало траплятися лише вряди-годи. Після кількох поспіль тижнів невдач Сенді був роздратований і небезпечний, у такий час краще було з ним не стрічатися. Лише наодинці із собою він не становив небезпеки для інших.
Одного дня, десь по обіді, він пристав своїм каное до піщаного берега. Було це біля річкового вигину, де потік розширювався. У таких місцях завжди більше шансів знайти хоч трохи золота. Нахилившись близько до краю води, він дещо побачив на мокрому піску. Його увагу привернули свіжі сліди – тварини тут були з годину, від сили дві тому. Було видно, що два звірі якийсь час стояли біля води поруч. Очі Сенді заблищали неабиякою цікавістю. Він озирнувся й оглянув навсібіч берег.
– Вовки, – промимрив він. – Усмалити б у їх з сьо’о старо’о ружжа. Г-м-м, трясця йо’о матері! Отаке! Серед біло’о дня…
Він схопився на ноги, утупивши очі в бік кущів.
За чверть милі Сіра Вовчиця вловила в повітрі лиховісний людський запах і попередила про це Казана. Вона протяжно завила, і доки останні відзвуки її виття не затихли, Сенді Мак-Тріґґер не ступив і кроку. Тоді він повернувся в каное, дістав стару рушницю, зарядив її й хутко подався від берега.
Уже тиждень Казан і Сіра Вовчиця бродили верхів’ями Мак-Фарлейну, і це вперше від минулої зими Сіра Вовчиця внюхала запах людини. Коли вітер приніс їй сигнал небезпеки, вона була сама. Казан саме переслідував зайця, та вже за кілька хвилин повернувся. Сіра Вовчиця лежала плазом під кущем, чекала його й увесь час принюхувалась. Через сліпоту її нюх і слух стали майже непомильними. Спершу вона почула, як за чверть милі від неї бухикнуло в руках Сенді Мак-Тріґґера весло, а тоді дуже швидко дійшов і запах. За п’ять хвилин після того, як вона виттям попередила Казана про небезпеку, той уже стояв біля неї з високо піднятою головою, роззявивши пащу й важко дихаючи. Сенді часто полював на полярних лисиць і тепер використовував тактику ескімосів. Він почав рухатися півколом, поки не опинився проти вітру. Тільки-но Казан уловив у повітрі людський запах, як шерсть на його спині настовбурчилась. Але чуття сліпої Сірої Вовчиці були значно гостріші, ніж у червоноокої лисиці Півночі. Вона повільно, але невідривно стежила за пересуванням Сенді. Вовчиця почула, як хруснула суха гіллячка під його ногами, як ударилось об стовбур дерева металеве дуло – і все це за триста ярдів від неї. Загубивши в повітрі запах Сенді, вона заскавуліла, потерлася об Казана й зробила кілька кроків на північний захід.
У таких випадках, як цей, Казан рідко відмовлявся слухатися свою пару. Вони пішли разом, і в той час, як Сенді по-зміїному повз проти вітру, Казан уже дивився з прибережних кущів на каное, що спочивало на білій смузі піску. Коли після години безплідних пошуків Сенді повернувся назад до річки, то знайшов свіжі сліди, що вели прямо до човна. Він подивився на них