вони ґрунтувалися на вірі. Їй же було необхідне знання. І щира підтримка.
Щоб полегшити страждання Віоли, батьки організували спільний візит до священика. Вони розмістилися у вітальні; він пригостив дівчину трохи підталим ментоловим льодяником, який дістав з кишені. І поцікавився:
– Віолето, ти віриш в існування Ісуса?
– Мабуть, так…
– І тобі відомо, що Бог відправив Ісуса на землю, щоб його смертю спокутувати гріхи людства?
– Напевно, так і було…
– У такому разі ти маєш знати і легенду, яка каже, що наш Спаситель загинув розп'ятим, а через три дні після смерті воскрес?
Віола похмуро замислилася.
– Проте Ісус – це зовсім інша справа. А мій Вітя був звичайним хлопцем!
– У цьому немає сумнівів, але ж Христа для того й було послано нам, щоб відкрити таємні аспекти життя. Він показав нам, що наше існування значно багатогранніше, ніж прийнято вважати. Ми розуміємо далеко не все, що відбувається навколо. Якщо скористатися напуттями Ісуса Христа й пройти його шляхом, живучи згідно з завітами, які він залишив, Бог з любов'ю прийме нас у своїй благодаті.
Якусь мить дівчина намагалася обміркувати почуте наставляння. Служитель задумливо смикав свою бороду й уважно спостерігав, чи торкнулася його промова її серця.
– Віктору добре на небесах? – раптом спитала Віолета. – Краще, ніж було зі мною?
– У тисячу разів, не сумнівайся.
– А чим Вітя там займається без мене?
– Як тобі пояснити…
Обличчя чоловіка осяяла усмішка.
– Розумієш, – продовжив він, – звичайним смертним не дано осягнути те, що насправді відбувається на небесах. Нам лише доступне знання, що пишноту того світу неможливо описати звичайними категоріями.
– І як нам стало це відомо? – поцікавилася Віола.
– Це знання якраз і вкладає в голови людей наша віра, – відповів священик. – А без неї людині жити важко, а може – взагалі неможливо.
Він дістав з кишені цукерку.
– Може, ще льодяник? Не соромся!
Дівчина відмовилася й стала похапцем перебирати в голові різні образи, але обриси божественних небес так і не з’явилися. Вона бачила лише чорні, наче вугілля, грозові хмари, і серед них ледь вдавалося розгледіти самотній силует коханого, якого їй уже не доведеться побачити.
Як можна оцінювати, добре в якомусь місці або погано, якщо достеменно не відомо, чи є там настільки звичні речі? Чи є там взагалі хоч щось?
В уяві Віоли небеса поставали парком з дерев і квітів, коріння яких сплелося таким дивним чином, що вибратися звідти неможливо. Ціла вічність після смерті дана людині, щоб прогулюватися тінистими алеями і споглядати такі прекрасні, але далекі від земного життя види.
А що можуть значити небеса для хлопця, у якого відібрали кохання? Очевидно, що так небеса перетворяться на справжнє пекло…
– Приїхали, – вирвав Віолу з її думок таксист. – З тебе шістдесят гривень.
– Чому так багато? –