чому він має кричати? – здивувався Марк.
Дівчина смикнула плечима.
– Не знаю… – потупилась. – Я свого бачу раз на рік. І, схоже, він не дуже хоче зі мною розмовляти.
– Ну то в тебе ж є батько. Чи мама. Хіба вони не пояснюють усілякі штуки, які ти не розумієш?
– Ні, – відрізала Соня.
– Чому?
Вона не відповіла, сховала очі. Марк розібрав стійку, склав усі деталі до коробки та закрив її. Соня зловила себе на думці, що не хоче, щоби він ішов.
– Зачекай. Може, ще рознесе. – Вона тицьнула у прогалину між хмарами на сході, над Покровським собором. – І розкажи ще про зорі.
Хлопець глипнув на неї, але потім, недовго провагавшись, сів на ковдру й по-турецьки підібгав під себе ноги.
– Сідай, – усе ще трохи ображено запропонував дівчині. Соня вмостилася поруч, і тоді Марк запитав: – Знаєш, що стається, коли в зорі згоряє весь водень?
– Ні.
– Після того як водень згорів, залишається лише гелій, а гелій уже горіти не може. І зоря стискається в маленьку кульку, – Марк гарячковими жестами спробував зобразити, як верхні шари зірки зминають нижні, – вона більше не світить і охолоджується в космосі. Такі кульки називають білими карликами. – Хлопець підвів погляд. – Їх так не видно, бо вони малі, але в потужний телескоп можна побачити. Їх реально багато. – Він обережно глянув на дівчину, намагаючись із виразу обличчя збагнути, чи справили його слова хоч якесь враження. – Наше Сонце теж колись перетвориться на білого карлика, хоча до цього ще ду-у-у-же довго.
Обмізкувавши почуте, Соня наморщила лоба.
– Я не про те. Розкажи краще, як за зорями складають гороскопи.
Марк застогнав.
– Що? – звела брови дівчина. – Це, типу, так складно?
– Ти віриш у гороскопи?
– А ти не віриш?
Хлопець затулив обличчя долонями. Стогін переріс у театралізоване передсмертне хрипіння. Він навіть висолопив язика.
– Як можна вірити в гороскопи?!
– А що в цьому такого? Вони всюди!
– То й що, що всюди?!
Соня насупилася та махнула рукою.
– Зачекай, я поясню. – Марк шморгнув носом. Не далі як місяць тому вони дискутували на цю тему з Арсеном, тож хлопчак, вважай, повторював його слова: – Сузір’я – це все вигадки. Це ми їх вигадали, вони не є чимсь реальним. І зірки в сузір’ях зовсім-зовсім нічим не пов’язані. Вони далеко одна від однієї, ну, ніби як у різних частинах галактики, й опиняються поруч, тільки коли ми дивимося на них із Землі. І ще – всі сузір’я далеко від нас. Вони не можуть впливати на нас із такої відстані. Взагалі ніяк не можуть. Тому гороскопи… ну… вони ні про що.
Соня почувалася так, наче розмовляє із кимось значно старшим за неї. Вона дивилася на Марка вже не сердито, а радше здивовано. Його містичне розуміння сутності речей водночас і дратувало, і заворожувало її.
– Але в гороскопи вірять так багато людей! Як вони можуть помилятися?
– Бажання вірити не є доказом. – Іще одна поцуплена в діда фраза. Соня, певна річ, цього не знала, а Марка аж розпирало від гордості. – Навіть якщо мільйони людей у