світла видавали мало.
Хлопець розстелив ковдру та встановив телескоп. Хмари час від часу пролітали над головою, та не затримувалися надовго, і зорі щохвилини проступали чіткіше. Марк увімкнув контро́лер, розкрив планшет і поринув у читання інструкції.
5 березня було не найкращим днем для спостереження. Ще вчора ввечері Марк відшукав сайт, який моделював зоряне небо залежно від розташування та вибраного часу, й роздрукував карти нічного неба над Рівним з інтервалом у годину, починаючи з 19:00. О сьомій ще можна було побачити Венеру та Марс – обидві планети знаходилися в сузір’ї Діви на заході, – та вони швидко прямували до горизонту й невдовзі після 21-ї мали зникнути. Марк міг би спробувати навести на них телескоп, одначе поки що в тій частині неба громадилися хмари. Юпітер, який хлопцеві страшенно кортіло роздивитися, мав з’явитися на південному сході лише після 22-ї. Навряд чи батьки дозволять йому сидіти на даху так довго. Залишалися зорі.
Марк розклав на ковдрі роздруковані карти й почухав потилицю. До появи Арктура – найяскравішої у Північній півкулі зорі – чекати ще півтори години. Хлопець прикинув, що, мабуть, ще не менше як дві години спливе, допоки Арктур підніметься достатньо високо для спостереження за ним. Денеб[9] і Поллукс[10] були значно менш яскравими. Марк зупинився на Капеллі[11]: зоря не надто поступалася яскравістю Арктуру, та найважливіше – в цей час повинна була висіти просто над головою.
Марк не здивувався, виявивши Капеллу в налаштуваннях Celestron’ового контро́лера. Телескоп мав вбудований GPS-локатор, тож достатньо було вибрати відповідний пункт меню, щоб механізм налаштування розвернув «лапи» й самостійно навів телескоп на зірку. Проте хлопець захотів потренуватися та відшукати Капеллу вручну. Він узявся вводити координати, коли раптом з-за спини долинув сухий притишений шурхіт. Марк відірвався від контро́лера й нашорошив вуха. Плаский дах багатоповерхівки вкривав шар чорного бітуму, де-не-де присипаний камінцями та бетонною крихтою, залишеними ще від будівництва. Характерне похрускування вказувало на те, що хтось піднявся на дах. Дуги Маркових брів напружилися та піднялися над переніссям. Хлопець нахилився, та однаково не бачив, хто то: всю південну частину даху затуляло громаддя котельні. За кілька секунд він зрозумів, що це не дід і не батьки, інакше його б уже погукали. Тоді хто? Кому може знадобитися лізти на дах десятиповерхового будинку о пів на восьму вечора?
Спливла хвилина. Човгання та шурхіт не припинялися. Що було дивно: звуки не віддалялися й не наближалися. Хтось тупцяв – чи то кружляв, чи то вовтузився – на одному місці неподалік виходу з під’їзду.
Марк вимкнув ліхтар, поклав його на роздруковані карти зоряного неба та підвівся. Безшумно пройшов попід стіною котельні й обережно визирнув з-за краю надбудови.
Брови полізли ще вище. Спершу він подумав: якась притрушена. Геть відбита. Посеред даху, розкинувши руки й нахиливши голову до