їх докупи. Аркуші змішаються, пачка вже не буде впорядкованою, хоча окремі фрагменти тексту все ще залишатимуться читабельними. Якщо ти ще раз розкидаєш і збереш аркуші, пачка стане ще більш невпорядкованою. Із кожним підкиданням «Маленький принц» ставатиме все більш безладним, аж поки аркуші не змішаються так, що наступні підкидання просто переставлятимуть їх місцями, але не посилюватимуть безладу. У такому разі говорять, що система досягла максимальної ентропії, розумієш?
Марк кивнув.
– У природі діє фундаментальний закон, – продовжив Арсен, – за яким усі процеси у всесвіті відбуваються лише в бік збільшення ентропії, тобто в бік зростання безладу. – Він поклав книгу на ліжко. – Як це пов’язано з часом? Ентропія дає змогу пояснити, чому ми старіємо, але ніколи не молодіємо, чому чашка падає зі столу й розбивається на друзки, але друзки ніколи не склеюються та не залітають назад на стіл. І через це виникає ілюзія стріли часу. Ентропія робить неможливими певні зворотні процеси, а тому нам здається, ніби час має напрям – від минулого до майбутнього. Проте розуміння, що якісь процеси можуть відбуватися, а якісь не можуть, не є доказом того, що час плине.
– Це якась фантастика, діду.
– Ніхто не обіцяв, що буде легко, – засміявся Арсен, та посмішка майже відразу провалилася у позіх; він ледве встиг прикрити рота долонею. – Як щось не розумітимеш – питай. Книга непроста, проте там не знайдеться нічого непідйомного, ти розберешся.
Хлопець кивнув. На кілька секунд вони замовкли. Арсен уже налаштувався йти, коли Марк, тручи перенісся, озвався:
– Діду…
– Що?
– А паралельні світи існують?
Арсен поводив кістлявими, з ледь припухлими від артриту пальцями по потилиці.
– Це абстрактне запитання. Спершу треба з’ясувати, що ми називаємо паралельним світом. Що робить такий світ інакшим і відрізняє від нашого?
Марк насупився.
– Ну, не знаю, наприклад… – затнувся хлопець, здивовано виявивши, що не має уявлення, чим із точки зору науки паралельна реальність повинна відрізнятися від непаралельної.
– Світ, у якому діють інші фізичні закони? – припустив Арсен.
– Можливо.
– Приховані просторові виміри?
Марк двічі поспіль смикнув плечима.
– Не знаю, діду.
– Ти, мабуть, уявляєш паралельні світи подібними до нашого, проте трохи інакшими. У якомусь замість 15-ї школи ти ходиш, наприклад, до 12-ї, в іншому – замість телескопа ми подарували тобі на день народження велосипед. Так?
– Десь так, – погодився Марк.
– Навряд чи такі світи існують. Особисто я в це не вірю. Не тому, що це безглуздо (є теорії, в яких ідеться про існування таких світів), а тому, що немає навіть гіпотетичної можливості підтвердити чи спростувати їхнє існування. Тобто розмови про них – марнування часу. Я би швидше повірив у паралельні виміри, в те, що простір довкола нас не три-, а чотиривимірний, а то й із ще більшою розмірністю, а ми з якоїсь причини не взаємодіємо з цими вимірами. Бо якщо такі виміри існують і всередині них щось є, ми могли б це з’ясувати.
Марк