Carlin, вони підписалися на курс інтенсивного зближення. Бред не встиг отямитися, як уже працював пліч-о-пліч з американськими трейдерами, і вони зовсім не пасували до культури поведінки RBC. Наступного дня після приєднання Бреду зателефонувала занепокоєна колега й прошепотіла: «Тут якийсь чолов’яга у підтяжках, походжає туди-сюди з бейсбольною битою, відпрацьовує удари». Як виявилося, то був засновник і генеральний директор Carlin, Джеремі Фроммер, до якого можна було підібрати масу епітетів, тільки не «RBC-чемний». Одним із фірмових фокусів Фроммера було закинути ногу на стіл і навіжено вимахувати над головою бейсбольною битою, поки якийсь бідолашний чистильник взуття полірував його черевики. А ще він полюбляв сісти навпочіпки десь у торговому залі й уголос розмірковувати про те, кого звільнити наступним. Повернувшись до своєї альма-матер, до Університету в Олбані, аби поділитися секретами свого успіху з групою студентів факультету бізнесу, Фроммер відверто заявив: «Мені мало просто літати бізнес-класом. Я маю знати, що мої друзі літають в економі». «Джеремі був емоційний, ексцентричний та гучний – повна протилежність канадцю», – згадує колишній керівник RBC. «Для мене Торонто – наче закордон, – говорив згодом Фроммер. – Там геть не такі звичаї, як у нас. У них надто інтелектуальний підхід до Уолл-стрит. Це був просто інший світ. Мені було дуже важко призвичаїтися. Якщо ти за натурою був хіттером, то вже не міг так жваво розмахувати своїм прутнем, як колись».
З кожним потужним замахом Джеремі Фроммер завдавав прямого удару по високих почуттях канадців. На перше після злиття двох фірм Різдво він узяв на себе організацію корпоративу. Різдвяні вечірки RBC завжди були поважними заходами. Фроммер орендував Marquee, нічний клуб на Мангеттені. «RBC не тусується в Marquee, – згадує колишній трейдер RBC. – Усі, такі, подумали: “Що, в біса, тут відбувається?”» «Приходжу я до клубу, а там дев’яносто відсотків незнайомців, – розповідає інший. – Скидалося на бар у якомусь готелі у Вегасі. Повсюди походжають напівоголені дівчата і продають сигари. Я спитав тоді: “Хто всі ці люди?”» І в цей старомодний канадський банк, який досі мав імунітет до звичних патологій Уолл-стрит, Фроммер притягнув купку людей, у яких його не було. «Жінки в Carlin мали інакший вигляд, ніж жінки в RBC, – обережно висловлюється ще один колишній трейдер банку. – Складалося враження, що їх брали на роботу за критерієм сексуальності». З Carlin також прийшла ціла «бойлерна» денних трейдерів, і деякі з них уже мали привід стикатися з фінансовою поліцією, а інші ось-ось могли загриміти у в’язницю за фінансові махінації.[4] «Для мене Carlin були справжнім уособленням шарашчиної контори», – каже ще один колишній трейдер RBC. «Вони носили багато аксесуарів на кшталт золотих ланцюгів», – додає другий. Неначе альфа-самці Уолл-стрит з 1980-го року натрапили на машину часу, задля жарту обрали найчемнішу й найвихованішу провінцію Канади і телепортувалися туди всім гуртом. Робітники RBC сиділи за робочими столами о 6:30, а люди Carlin