відказав батько. – Дозвольте показати вам «Збірник оповідань про життя маленького Ісуса». Я певен, ваші діти будуть у захваті від цієї книжки, що має багато малюнків і передмову – лишень уявіть собі – дона Хосе Марії Пемана[18]!
– Ой, як славно! Нині так важко натрапити на справді добру книжку, яку приємно читати. Без усіх цих злочинів і смертей, і всіх цих розмірковувань, яких ніхто не розуміє. Вам так не здається?
Фермін пустив очі під лоба й уже збирався розтулити рота, коли я його стримав і відтягнув подалі від жінки.
– Гадаю, ви маєте рацію, – погодився батько, краєм ока поглядаючи на мене й показуючи знаками, щоб я зв’язав Ферміна й заткнув йому пельку, тому що цієї покупчині не можна було втратити нізащо в світі.
Я заштовхав Ферміна до підсобного приміщення й щільно запнув завісу, щоб дати батькові змогу спокійно завершити продаж.
– Ферміне, я не знаю, яка муха тебе вкусила. Я бачу, що тобі не сподобалася ця задумка з вертепом, і я це розумію, але якщо Ісусик завбільшки з дорожній коток і кілька глиняних свиней підбадьорять батька та ще й принадять до книгарні покупців, то я попросив би тебе притримати свої екзистенціалістські промови й удати щире захоплення, принаймні в робочий час.
Фермін зітхнув і присоромлено опустив голову.
– Пробач мені, якщо можеш, друже Даніелю, – промовив він. – Щоб ощасливити твого батька й урятувати книгарню, я ладен піти на прощу шляхом святого Якова[19], вирядившись у костюм тореро.
– Досить, якщо ти просто скажеш батькові, що його вигадка з вертепом дуже вдала, і далі поводитимешся відповідно.
Фермін кивнув.
– Цього замало. Я перепрошу сеньйора Семпере за свою неподобну поведінку й на знак свого щирого каяття додам до вертепу ще одну фігурку, щоб різдвяним духом нас не змогли перевершити навіть великі торгові центри. У мене є приятель, що підпільно виготовляє каґанери[20] доньї Кармен Поло де Франко[21]. Такі подібні виходять, що аж сироти на тілі виступають.
– Досить буде якоїсь овечки або царя Балтазара.
– Як скажеш, Даніелю. А тепер, якщо ти не проти, я зроблю щось корисне, наприклад, розберу коробки з книжками вдови Рекасенс, що вже тиждень тут припадають пилом.
– Тобі допомогти?
– Не турбуйся. Я дам собі раду, а ти роби свої справи.
Він попрямував до складу в кінці підсобки і став одягати синій робочий халат.
– Ферміне, – покликав я товариша.
Він обернувся, уважно дивлячись на мене. Якусь мить я не наважувався почати.
– Сьогодні дещо сталося, і я хотів би тобі розповісти.
– Я слухаю.
– Навіть не знаю, як це все пояснити до ладу. Тебе сьогодні дехто розшукував.
– Вона гарненька? – запитав Фермін, намагаючись жартівливим тоном приховати неспокій, що тінню промайнув у його очах.
– Це був чоловік. Доволі старий і пошарпаний і, по правді сказати, дещо дивакуватий.
– Він назвався? – запитав Фермін.
Я