такою само, як вона?
А тоді він обливав бензином її матір. Та благала про вибачення. Іноді він приймав вибачення, і донька йшла з ним, і він оволодівав ними обома, увесь у бензині й із сірником напоготові. Найчастіше, однак, він дивився, як її пожирає полум’я. Вона безперервно кричала, і її донька теж безперервно кричала, і він прокидався весь у поті та інших огидних мокротах. То були особливі часи.
Смерть було констатовано, обставини її приховував сумнівний збіг подій.
Тіло знайшли в одному з вузьких проходів (так званих завулків), розташованих обабіч Королівської Милі поміж старих будинків. Вхід у брукований завулок був із вулиці Гай-стрит між кав’ярнею та індійським рестораном, далі той тягнувся до кам’яного подвір’я обох закладів.
Завулок Ковенант. Понад триста років тому в будинку на цій замкнутій вуличці був підписаний Національний Ковенант[8], цьому передувала втрата тисяч життів. Цього морозного единбурзького ранку тут обірвалося ще одне життя, згасло між кам’яними стінами завулка.
Джорджина Макбрайд – трохи молодша за тридцять, з волоссям до плечей і значком детектива-сержанта на нагрудній кишені – звернула в завулок, і в цю мить уперше відчула гострий запах паленого. Фургон криміналістів був припаркований – з порушенням правил – на дорозі поблизу завулка. Перший лікар із експертної групи вже констатував смерть. Офіцери служби безпеки очепили завулок від краю до краю. Біле простирадло було зафіксовано так, щоб перехожий не бачив нічого, окрім тіней по той бік кордону. Знімальна група щойно прибула, фургон з моргу вже чекав. Макбрайд трохи постояла на вході в завулок, вагаючись, доки помічник констебля змахом руки не поманив її за стрічку, що відмежовувала територію, де знайшли тіло. Густіли сутінки, і завулок виглядав чарівним, хоча й покинутим.
«Відлюдне місце для смерті».
Помічник констебля провів її крізь завулок. Він швидко торохтів, простягнувши їй пару одноразових нітрилових рукавичок.
– Судмедексперт каже, що вона неповнолітня, – зокрема повідомив він.
– Я чула, що вона дуже обгоріла.
Він похмуро всміхнувся.
– О, ще й як. Та, гадаю, вам краще глянути самій, – відповів він, ведучи її вглиб завулка.
Групи експертів і фотографів зібралися на маленькому п’ятачку, де, як вона здогадалася, було тіло. Вона впізнала двійко молодших офіцерів карного розшуку з Сент-Леонардз і кількох полісменів із коледжу Феттес – усі вдягнені в фірмові білі одноразові комбінезони експертів-криміналістів. Вони робили останні фотографії. Їй здалося дивацтвом, до чого це все звелося: хаос місця злочину перетворився на акуратну добірку складових дрібної мозаїки. Пензлі змахували бруд із землі у пластикові пакети для доказів; камери й штативи пересували з місця на місце, вміло роблячи контекстні знімки; все запаковували, маркували, приводили до ладу і вносили в систему. Небагато речей спричиняють стільки паперової роботи, як убивство.
Прокурор