попросила вислати сто доларів – виділити з коштів, відкладених на чорний день (існувала у них така недоторканна заначка).
Ранком наступного дня, перед тим, як поїхати до «Ощадбанку» за переказом, Саша разом із малим вирішила прогулятися знайомими місцями і зі здивуванням утнулася носом у великий паркан. Стежка, якою вона стільки разів ходила минулими роками, виявилася перекритою. Правда, в паркані існувала хвірточка, але не було схоже, щоб нею часто користувалися – на ній, наче символ заборони, висів великий накидний замок. Саша відійшла трохи далі від паркана і побачила, що там, углибині, на пагорбі, що тепер також став недоступним, виріс великий будинок із зеленим дахом. Якби вона йшла зараз сама, без сина, то могла б спробувати обійти новобудову і маєток або наплювати на все і перелізти через паркан, але з малим прогулянка мусила закінчитися прямо тут. Ну хто міг дати дозвіл будувати в заповідній зоні?! Яка прикрість!
– Загородили все! Багатії прокляті! Не пройти, не проїхати!
Вона озирнулася. По стежинці йшов чоловік років п’ятдесятип’яти, очевидно, що місцевий. Він вів за кермо велосипед із прив’язаною за раму косою, на багажнику стояв мішок.
– Хто ж це так вдало влаштувався? Тут же заповідна зона! Певне, начальник якийсь? – запитала Саша якомога більш лагідно. Вона знала, що місцеві люблять, коли до них звертаються лагідно. Та й хто не любить?
– Ха! Який там начальник! Депутат місцевий. Шарлатан, як і всі інші депуташки!
– А я думала, якесь київське або московське велике цабе.
– Московські начальники на березі моря будуються. А київські нам не начальники! – заявив чоловік, порівнявшись із Сашею і Філіпом. Від нього пахло свіжоскошеною травою і гірким противним потом. – Тепер обходь навколо три кілометри!
– А з якої він партії, цей депутат?
– З Партії легіонів, з якої ж ще?! У нас інших-то, вважай, і немає. Хіба що комуністи, так їх зовсім мало залишилось.
Косар так ненависно щиро гнівався на депутата і на ситуацію, що склалася в Криму із захопленням земель, що Саші стало цікаво попитати, чи ходить той на вибори, і взагалі, що думають люди з цього приводу? Чи не збираються якось впливати на ситуацію?
– Дядьку, а ви на вибори ходите? – зухвало запитала вона.
Косар озирнувся, подивився на Сашу і на малого, навіть, як їй здалося, посміхнувся:
– Звісно. А як же! Це ж майбутнє наших дітей та онуків. Голосую обов’язково!
– І за кого, якщо не секрет?
– Як це – за кого? За Партію легіонів, само собою! За кого ж іще?!
Саша як стояла, так ледь і не впала:
– Так вони ж вам землю перегородили! Ви ж самі тільки-но їх сварили?!
– Ну перегородили, так і що тепер? Нічого ж не зробиш. Якщо не вони перегородять, так інші. Хай краще ці. Зате вони за російську мову!
– А… – тільки і змогла промимрити вражена до глибини душі такою мотивацією Саша.
Додому поверталася пригнічена. Мало того, що прогулянка