кепські, що до державних облігацій з гарним відсотком ніхто не має інтересу? Можливо, тому не має, що держава скоро зникне, і нікому платити буде по боргах?! Саша відкинула цю нісенітницю і прийшла до висновку простішого: як повернеться до Києва, то обов’язково має дослідити історію державних облігацій за останні кілька років. Щось воно тут не так.
Але до Києва повертатися дуже не хотілося. Їй ніколи не подобалося жити в місті, завжди хотілося простору, неба, тиші. Так Саша звикла з дитинства: одна бабуся жила в Київській області, біля Заповідника, інша тут, у Криму, де вона і пропадала зазвичай кожне літо – всього кілька кілометрів від моря, неподалік гори, неймовірна природа, краса, одним словом. Вдома вона не могла всидіти, зранку до ночі пропадала з подружками, облазила всі місцеві цікавинки. Бабуся, на диво, до такого способу життя онуки ставилася спокійно.
Саме тут Саша якось дізналася і про свою здатність на несподівані, різкі вчинки, а було їй тоді лише п’ятнадцять. Пізно ввечері вдвох із подругою вони поверталися з танців. Посеред дороги їх перестріли якісь урки на машині, почали хапати за руки. Саша вирвалася, а от подругу майже затягнули в салон. Не вагаючись ані секунди, Саша підняла з дороги чималу камінюку і жбурнула в бік машини. Гучно дзенькнуло лобове скло – урки завмерли, не вірячи, що їхню дорогоцінну тачку пошкоджено. Цієї миті подрузі вистачило, щоб врятувати не тільки свою честь і здоров’я, а, можливо, й життя. По мокрій слизькій траві дівчата скотилися вниз і побігли, що мали сил. Їх, напевне, врятувало добре знання місцевості. Урки переслідували їх деякий час, але не спіймали.
Так що Крим Саша знала добре, їй тут подобалося, і все, що відбувалося тут, хвилювало її не менше, ніж київські справи.
На мисі Айя будівництво було у розпалі – ревіли екскаватори, виїжджали і заїжджали у ворота вантажівки, працювали, крутячи стрілами, баштові крани. Вже чітко вимальовувалися контури будівель, загальний – без перебільшення, грандіозний як для пересічного спостерігача – вигляд маєтку. В країні вже давно говорили про економічну кризу, нестачу бюджетних фінансів, але, судячи з усього, володарів цього майбутнього палацу криза не торкнулася. На жаль, Саша мала фотоапарат із не надто якісною оптикою. Насправді, вона не збиралася фотографувати чи якось інакшим чином фіксувати події, але побачене настільки її вразило своєю грандіозністю, що вона помимо волі зробила кілька знімків. Територія маєтку непогано проглядалася з дороги згори, але на знімках важко було щось розібрати достеменно, вони аж ніяк не передавали ні всього розмаху будівництва, ні його деталей. Наприклад, Саша розгледіла старовинні гармати, обмотані мішковиною, але фотоапарат не зміг дати якісне зображення, хоча в цілому – що це саме гармати, а не, наприклад, смажені поросята – все ж роздивитися можна.
Саша миттєво придумала собі новий план – вийти у відкрите море і звідти зняти ще кілька кадрів. Оскільки ані бригантини, ані яхти під рукою вона не мала, то просто скинула одяг і попливла. Пливти, тримаючи фотоапарат в одній руці