Він у цьому ділі ще з тих пір, як мене у колисці колисали. Майку, чи не покажеш містеру Бокслі «подвійний мах, хват, брик і чос».
– Тут? – здивувався Майк.
– Тут.
– Тут місця замало, не розвернутися. Я, власне, хотів попросити тебе…
– Тут місця більше ніж досить.
– Та-а-ак, – приміряючись, він окинув оком присутніх, – стрілятимеш ти.
Кеті, помічниця міс Дулан, надула паперовий пакет.
– Це – номер, – пояснив Майк Бокслі, – ще з кістоунських[68] часів. – Він обернувся до Стара. – Чи він знає, що таке у нас номер?[69]
– Номер – це виступ, – пояснив Стар. – Коли Джорджі Джесел[70] говорить про «Гетісбурзький номер Лінкольна», то він має на увазі саме виступ.[71]
Кеті піднесла надутий пакет до рота напоготові. Майк став до неї спиною.
– Увага! – оголосила Кеті і хлопнула пакет рукою.
Тієї ж миті Майк ухопився, наче підстрелений, за сідниці, підскочив, послизнувся однією ногою, потім – іншою, при цьому залишаючись на місці, двічі змахнув руками, наче птах («Подвійний мах», – кивнув Стар), – і кулею вилетів крізь сітчасті двері, що їх своєчасно розчахнув кур’єр, та зник з очей, промайнувши у балконних дверях.
– Містере Стар, – втрутилася міс Дулан, – містер Генсон. Телефонує з Нью-Йорка.
За десять хвилин по тому він клацнув вмикачем диктографа, запрошуючи міс Дулан, яка повідомила, що в приймальні чекає на зустріч зі Старом зірка чоловічої статі.
– Скажіть йому, що я вийшов через балкон, – наказав Стар.
– Добре. Але ж він приходить на цьому тижні вже вчетверте. І виглядає якось занепокоєно.
– Чи він хоча б не натякнув, що йому треба? Може, йому з цим до містера Брейді?
– Він нічого не казав. Нагадую, у вас зараз – нарада. Міс Мелоні та містер Вайт чекають у приймальні. Містер де Брока – по сусідству, у кабінеті містера Рієнмунда.
– Запросіть —,[72] підвівся Стар, – тільки скажіть, що в нього – рівно одна хвилина.
Коли красень-актор зайшов, Стар залишався стояти.
– І що ж там таке, що не може зачекати? – спитав він з усією люб’язністю.
Актор обачливо чекав, поки міс Дулан не зачинила за собою двері.
– Монро, я – кінчена людина, – почав він, – я мав тебе побачити.
– Кінчена?! – вигукнув Стар. – Ти хоч бачив «Вераєти»?[73] Твоя картина не сходить з чартів «Роксі» і в одному Чикаго за тиждень принесла тридцять сім штук.
– У тому-то й вся штука. Це – трагедія. У мене є все, чого я хочу. І тепер це – нічого не варте.
– Ну, тоді поясни.
– Між мною й Естер нічого більше немає. І вже не може бути.
– Що? Сварка?
– Гірше того… Не хочу про це говорити. Але ж голова моя як у тумані. Ходжу сам не свій. Граю роль, як уві сні.
– Щось не помічав, – здивувався Стар. – Якраз учора бачив кадри з тобою – ти був красень.
– Невже? Це й доводить те, що ніхто нічого не помічає.
– Ти що, натякаєш на те, що ви