діяльності та за переконаннями патер Браун краще за інших знав, що будь-яку людину найбільше вшановують, коли та вже мертва. Але навіть він був вражений, коли на світанку його підняли з ліжка і повідомили, що сера Аарона Армстронґа вбили. Було щось безглузде і ганебне в злочині, скоєному проти такої чарівної та славетної особи. Адже сер Аарон був чарівний до смішного, а слава його стала майже легендарною. Новина справила таке враження, ніби раптом Сонячний Джим повісився, або пан Піквік помер у Генвеллі.[2] Хоча й сер Аарон був філантропом, отже, стикався з темними сторонами суспільства, він пишався тим, що контактує з ними в дусі найщирішого добра, яке тільки можливе. Його промови на політичні та суспільні теми були каскадом жартів і гомеричного реготу. Його здоров’я було квітучим, його моральність ґрунтувалася на невичерпному оптимізмі. Згадуючи проблему пияцтва (це була улюблена його тема), він виявляв нев’янучу і навіть дещо одноманітну веселість, настільки часто притаманну людині, котра навіть не торгається і не відчуває ні найменшого потягу хильнути.
Відому історію його навернення в непитущі постійно згадували з усіх пуританських трибун і кафедр, розповідаючи, як він ще в ранньому дитинстві був відлучений від шотландського богослов’я пристрастю до шотландського віскі, як він вознісся понад цим і став (як він сам скромно казав) тим, ким він є. Правда, дивлячись на його пишну сиву бороду, обличчя херувима й окуляри, що виблискують на незліченних обідах і засіданнях, де він незмінно був присутній, важко було повірити, що він міг колись бути чимось настільки нудотним, як у міру випиваюча людина або ревний кальвініст. Одразу ж відчувалося, що це найсерйозніший веселун із усіх представників роду людського.
Він жив у тихому передмісті Гемстед, у гарному будиночку, високому, але дуже тісному, на вигляд схожому на вежу, цілком сучасну і нічим не примітну. Найвужча з усіх вузьких стін цієї оселі виходила прямо на крутий, порослий дерном залізничний насип і здригалася щоразу, коли повз прошмигали потяги. Сер Аарон Армстронґ, як у запалі запевняв він сам, був чоловіком, зовсім позбавленим нервів. Але якщо минаючий потяг часто мотлошив будинок, то цього ранку все було навпаки, – будинок заподіяв лиха потягу.
Локомотив уповільнив ходу і зупинився в тому місці, де ріг будинку зависав над крутим трав’янистим схилом. Зупинити цю найбездушнішу з мертвих машин вдається далеко не відразу. Нежива душа, колишня причина зупинки, діяла напрочуд стрімко. Один чоловік, одягнений у все чорне, аж до (як запам’ятали очевидці) такої дрібниці, як зловісні чорні рукавички, виринув немов з-під землі біля краю залізничного полотна і замахав чорними руками, немов якийсь моторошний млин. Самі по собі такі дії навряд чи змогли б зупинити потяг навіть на малій ході. Але при цьому чоловік зойкнув так, що згодом це описували як щось зовсім дике та нелюдське. Волання це було з тих звуків, які ледь виразні, навіть якщо вони чутні цілком чітко. В цьому випадку почулося лиш одне слово: «Вбивство!»
Однак машиніст присягається, що зупинив би потяг