у таємний ліхтар, тютюн жбурляв в очі тим, хто його застане. Ви знаєте, що французькі злодії кидають перець. А головний доказ – алмази та коліщатка. Адже тільки ними можна вирізати скло.
Обламана гілка сосни важко вдарилася у вікно за їхніми спинами, немов зображаючи злодія в зловісному фарсі, але ніхто на неї і не глянув. Всі дивилися на священика.
– Діаманти та коліщатка, – повільно промовив Крейвен. – Через них ви і дійшли до такого пояснення?
– Я до нього не прийшов, – м’яко відповів священик, – але ви сказали, що ніяк не можна об’єднати ось ці речі. Насправді, природно, все набагато простіше. Ґленґайл знайшов скарб на своїй землі – коштовне каміння. Коліщатками він шліфував їх або гранував, не знаю. Йому доводилося працювати швидко, і він попросив собі в підмогу тутешніх пастухів. Тютюн – єдина розкіш бідного шотландця, більше його нічим не підкупиш. Свічники їм були не потрібні, вони тримали свічки в руці, коли шукали в переходах, під замком, чи немає там ще коштовностей.
– І це все? – не відразу віднайшов змогу говорити Фламбо. – Це і є проста, нудна істина?
– О, ні! – відповів патер Браун.
Вітер завив на прощання в далекому бору, немов насміхаючись над ними, і замовк. Патер Браун продовжував задумливо та спокійно:
– Я кажу все це лише тому, що ви вважаєте неможливим пов’язати тютюн із діамантами або свічки з коліщатками. Десять неправдивих свідчень задовольнять світ, десять хибних теорій пасуватимуть до таємниці замку, але нам потрібно одне, справжнє пояснення. Чи немає там ще чогось?
Крейвен засміявся, Фламбо посміхнувся, встав і пішов уздовж столу.
– Пункти п’ять, шість і сім, – сказав він, – абсолютно безглузді. Ось стрижні від олівців. Ось бамбуковий ціпок із роздвоєним кінцем. Може, ними скоїли злочин, але який? Злочину немає. І загадкових предметів більше немає, крім молитовника і кількох мініатюр, які зберігаються тут із доби Середньовіччя, – мабуть, родинна пиха у графів сильніша за пуританство. Ми долучили ці речі до справи лише тому, що вони якось дивно зіпсовані.
Буря за вікном пригнала до замку вали темних хмар, і в довгій кімнаті було зовсім темно, коли патер Браун узяв до рук молитовник. Темрява ще не відступила, коли він озвався, але голос його змінився.
– Пане Крейвен, – сказав він так дзвінко, наче помолодшав на десять років, – ви ж маєте право оглянути могилу? Поспішаймо, треба скоріше розгадати цю страшну справу. Я б зараз же пішов на вашому місці!
– Чому? – здивувався детектив.
– Тому що все серйозніше, ніж я гадав, – пояснив священик. – Тютюн і каміння можуть бути тут зі сотні причин. Але цьому є тільки одна причина. Дивіться, молитовник і мініатюри не псували, як міг би їх зіпсувати пуританин. З них обережно вийняли слово «Бог» і сяйво над головою Немовляти Ісуса. Так що беріть свій папір і гайда оглянемо могилу. Відкриємо труну.
– Про що ви базікаєте? – спитав інспектор.
– Я кажу про те, – відповідав священик, перекриваючи голосом ревіння бурі, –