тільки так довго, поки обидві неодружені, одна просто королева Англії, а друга просто королева Шотландії, а коли рівновага зсунеться, котрась із них стане могутніша, переможе. Проте рішуче стоїть гордість проти гордості, жодна королева не хоче поступитися суперниці, – і не поступиться. Тільки боротьба на життя і смерть може покласти край цій страхітливій плутанині.
Для пишно поставленої вистави цієї боротьби між сестрами історія двох суперниць обрала найбільший формат. Обидві, і Марія Стюарт, і Єлизавета, надзвичайно і незрівнянно обдаровані. Поряд із їхніми енергійними постатями решта тогочасних монархів – по-чернечому зашкарублий іспанський король Філіп II, по-хлопчачому примхливий французький король Карл IX, незначущий ерцгерцог австрійський Фердинанд – видаються немов пісними другорядними акторами, жоден з них і близько не сягає високого духовного рівня, на якому ці надзвичайні жінки протистоять одна одній. Обидві розумні, – їхньому розуму часто стають на заваді лише жіночі примхи та пристрасті, – обидві честолюбні аж до несамовитості, вони з найперших юних літ украй добре підготовані до свого високого становища. Обидві вміють взірцево поводитись у своїй представницькій ролі, обидві засвоїли гуманістичну культуру за доби її найпишнішого розквіту. Кожна поряд із рідною мовою вільно розмовляє латиною, французькою та італійською мовами, Єлизавета, крім того, ще й грецькою, листи обох силою своєї пластичної виразності набагато перевершують листи їхніх найкращих міністрів, листи Єлизавети незмірно барвистіші та образніші, ніж листи її розумного державного секретаря Сесіла, листи Марії Стюарт більш відшліфовані й своєрідні, ніж гладенькі дипломатичні листи Мейтленда чи Морея. Розум, розуміння мистецтва і монарший спосіб життя обох королев можуть заслужити схвалення найсуворіших суддів; якщо Єлизавета породжує захват Шекспіра і Бена Джонсона, Марія Стюарт – Ронсара і Дю Белле. Але вся схожість між обома жінками обмежується лише спільним високим культурним рівнем, і тому тим гостріше постає їхня внутрішня протилежність, яку поети від самого початку відчули й зображували як суто драматичну.
Ця протилежність абсолютна тому, що навіть лінії життя просто-таки геометрично наочно відображують її. Вирішальна відмінність: Єлизаветі було важко на початку, а Марії Стюарт – наприкінці. Щастя і влада Марії Стюарт зростали легко, ясно і швидко, немов ранкова зоря на чистому небі; вона народилась як королева і ще дитиною її вдруге помазали на королеву. Але не менш круто й раптово відбувається її падіння. Доля Марії Стюарт сконцентрована в трьох або чотирьох окремих катастрофах, отже, сформована суто драматично, – саме тому її завжди обиратимуть за героїню трагедій, – натомість піднесення Єлизавети відбувається повільно й наполегливо (тому слушним для неї може бути тільки широке, суто епічне зображення). Господь нічого не дарував їй і не давав легкою рукою. Ще дитиною її проголосили бастардом, рідна сестра запроторила її до Тауеру, погрожувала смертним вироком,