з них, у якій бесідує Буфон зі змією, що обновила юність?
Варсава. Пам’ятаю, я ту притчу увінчав тлумаченням таким:
Чѣм большее добро,
Тѣм большим то трудом
Ограждено, как рвом».
Байками найбільше, можна вважати, допік він і володарям своєї доби. Напевно, багато з цих творів народжувались під час розмов із селянами – у такий спосіб Сковорода повчав їх. Так, наприклад, байки «Ворон і Чиж», «Діамант і Смарагд», «Баба та Гончар» висловлюють думку, що про людину слід судити не за зовнішньою оболонкою, а лише розібравшись у її серці. Байка «Бджола та Шершень» спрямована, звичайно ж, своїм разючим жалом проти тих, хто живе за рахунок трудящих людей. «Шершень – се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб їсти, пити і таке інше. А бджола – се символ мудрості людини, яка у природженому ділі трудиться».
Сковорода зробив найпомітніший внесок в українську байку XVIII століття. У XIX столітті цей жанр позначиться такими високими зразками, як байки Гребінки і особливо – Глібова. Сковорода завершив давній період у розвитку української байки (твори І. Галятовського, А. Радивиловського, Л. Гвіччіардіні, байки з «Іфіки Ієрополітики» та інші), сконцентрував у своїх творах все найкраще, що було здобуто в розвитку цього популярного жанру, і вони стали міцною основою, на якій розвиватиметься творчість байкарів наступного століття.
Сковорода не пристав до традиції лафонтенівської віршованої байки – він сягав першоджерел, стиль його байок античний – цей строгий стиль наближає їх до філософських трактатів, та багата образність залишає їх у межах літератури.
Прикладом для Сковороди були древні мудреці Сократ і Езоп: «Цей забавний і фігурний вид писання був домашнім і найкращим стародавнім любомудрам».
Чимало сюжетів байок Сковороди наскрізь оригінальні, є також своєрідні варіації на вже відомі твори українських попередників, а деякі створено на езопівській основі («Жайворонки», «Гній і Діамант»), Сковорода сам вказує на джерела: «За казкою мудрого Езопа», «Той самий гній, у якому колись Езопів півень вирив коштовний камінчик».
На Україні в той час ходило безліч анонімних творів, у яких висміювались новоспечені дворяни, що прагнули створити привілейовану касту, а від «підлості» походження відгородитися юридично. Ось гумористична генеалогія під назвою «Доказательства Данилея Куксы потомственны»:
Да вже ж наші дворяне герби посилають,
А що я був дворянин, то того й не знають.
Он у мене герб який, в дерев’янім цвіті,
Що ні в кого не було в Остерськім повіті:
Лопата написана держалном угору,
Побачивши, скаже всяк, що воно, без спору,
Всередині граблі, вила і сокира,
Якими, було, роблю, хоч якая сквира.
До цього красномовного тексту був доданий мальований герб – та сама лопата з рештою причандалля посередині.
На цю ж актуальну тоді тему написана й байка Сковороди «Олениця та Кабан». Забачивши домашнього