військових заходах, на міжнародній арені Україна відчуває надто драматично й загрозливо.
Сподіваємося, що Координаційна Рада здолає бар’єр, біля якого ми засиділися, а саме: перейде від «координації взагалі», від безпредметних «погоджень позицій», словесної повені й безкінечних з’ясувань стосунків до реалізації цілком певних, точно окреслених, зорієнтованих на конкретні справи ефективних програм і проектів. Це можуть бути програми «етнобізнесу», «українсько-українських» ділових проектів щодо відродження питомого українського підприємництва в місті й на селі. Ми можемо й мусимо братися за те, щоб від розтягнутого в добрих намірах і в невизначеній перспективі задоволення культурно-національних потреб української діаспори перейти до практичного розв’язання одвічної проблеми шкільних підручників, аудіовізуальних матеріалів тощо. Коли б українцям усього світу вдалося побудувати в Україні паперову фабрику за технологіями, які вже розроблені нашими вченими, це було б варте виграної великої битви, або й більше. Ми шукатимемо чіпких до справи патріотів-українців в усіх країнах їхнього поселення.
Вже очевидно, що від спорадичності, певною мірою неконтрольованості контактів українства на часі опановувати чіткіші за структурою, формами й змістом підходи. Маємо здолати перебільшення можливостей світового українства (типу «діаспора нам допоможе»), отой первісний і цілком зрозумілий погляд на діаспору як на донора. Співпраця наша має стати взаємовигідною, отже, ефективнішою обопільно. А для цього потрібна модерна система взаємної інформації. Адже, скажімо, Україна ще не має достовірної картини економічного та іншого потенціалу діаспори, і наші культурно-освітні й ділові кола мало знають, з чим і по що звертатися до земляків за кордоном. Так само зарубіжним українцям бракує вичерпних даних про стан економіки, торгівлі й культури в Україні, про можливості їхньої діяльності тут. Йдеться справді про всеукраїнський єдиний світовий інформаційний простір, багато в чому протилежний лиховісному такому «простору» під егідою Москви. У наших зв’язках з діаспорою народна ініціатива й самодіяльність поки що, за необхідністю, були вирішальні, але ми мало ще використовуємо можливості тих українців, які обіймають поважні посади в ділових, фінансових, урядових структурах своїх країн проживання. Я не думаю, що Верховна Рада, уряд України не підуть назустріч нашим пропозиціям у галузі громадянства, встановлення режиму найбільшого сприяння, певного протекціонізму й пільг для закордонних українців, аби наша співпраця з ними мала не символічний, атрибутивний характер, до чого ми, на жаль, виявляємо велику схильність у державотворенні. Так само сподіваємося, що українська влада зважить на численні пропозиції більше «замкнути» на співпраці з діаспорою посольства України. Маємо надію на те, що, врешті-решт, ініціюємо чи пролобіюємо державну програму всебічного, сказати б, зрощення діаспори з рідною землею в галузі точних наук, технологій,