Петро Лущик

Отроки княжича Юрія


Скачать книгу

був для охоронців своїм і знайомим, бо без зайвих запитань вони згодилися переправити гостей. Правда, за однієї лише умови.

      – Що це за умова? – невдоволено поцікавився Михайло.

      Йому дуже не хотілося, щоб у його гостей склалося негативне враження про співвітчизників.

      – Військо залишиться тут, – твердо сказав начальник охорони, середнього віку чоловік.

      Богумил і Гліб перезирнулися. Це не входило у їхні плани, тому викликало занепокоєння. Виявилося, що й Михайло не менше за гостей вражений почутим.

      – Велесе, я вимагаю пояснень, – прошипів він. – Невже ти не знаєш, що перед тобою посольство київського князя і руського короля?

      Він вперше назвав Лева Даниловича королем, чим щиро здивував не лише боярина і воєводу.

      – Прошу мені пробачити мої слова, Михайле, але я виконую волю яснішого князя, – винувато відповів той, кого назвали Велесом. – Твою дружину я можу переправити, але інші нехай залишаться тут.

      – Чому? – глухо запитав Михайло, зрозумівши, що зі старим воїном краще не сперечатися.

      – У яснішого князя зараз гостює тисячник Яргаман, – повідомив Велес.

      Русичам це ім’я нічого не говорило, зате Михайло, почувши його, скривився.

      – Хто це? – поцікавився Богумил, який вже зрозумів, що звичний ритм походу закінчився.

      – Яргаман – тисячник у війську хана Джучі-улуса, – глухо сказав Михайло. – Крім того, він мій дядько.

      Русичі переглянулися.

      – Це… погано? – запитав Гліб.

      – Ми ніколи не любили один одного. А після того, як ми з мамою стали християнами, взагалі перестали спілкуватися. І ось він тут. Давно?

      Останнє слово Михайло адресував Велесу.

      – Вже два місяці, – повідомив той. – Вирішив залишитися дочекатися тебе.

      – Не думаю, щоб лише побачити, – зробив припущення Михайло. – Швидше за все Яргаман захотів запізнатися з вами.

      – А ми йому навіщо? – здивувався Богумил. – Здається, не наречені ми.

      – Хана цікавить все, що відбувається на його землях.

      А Гліба насамперед цікавило, де йому розмістити півсотні ратників з конями, про що він не забарився нагадати воєводі Вересу.

      Замість нього відповів Михайло, який, видно, вже змирився із неминучістю зустрічі з дядьком.

      – Ось там є заїжджий двір, – показав він на декілька споруд далі проти течії. – Якраз для подібних випадків. Там твоїм людям буде безпечно.

      Гліб хотів відповісти, що «його людям» безпечно всюди, враховуючи вишкіл й озброєння, але вирішив промовчати.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным