рідної неньки, а брат Панас взяв назву містечка Саксагань, на Катеринославщині, де батько колись управляв панською економією. Порада дуже сподобалась, задумалася. Одразу згадали ся рідні Заньки, перед очима встали домівка, селянські хати, церква. Нерішуче запропонувала:
– Може, Заньковецька? Для афіші добре звучить?
– Зань-ко-вець-ка! – посмакував Микола Карпович. – Краще не вигадаєш, яка ви розумниця!
– Гаразд, так і напишемо, – погодився Кропивницький. – А зараз ходімо на репетицію.
Так народилася видатна українська актриса Марія Заньковецька, неповторна та неперевершена, раз на сто років з’являються такі таланти. Пані Хлистова зникла навіки, відбулося сакральне дійство, бо людина насмілилася змінити своє ім’я, свою долю, кинула їй виклик, і вороття до колишнього неможливе…
Уже на першій репетиції Марія побачила, як радісно на неї тепер дивиться Марко Лукич, із полегшенням переглядається з Миколою Садовським. Надворі осінь, хмарно, а на душі – сонячні промені, навіть хихикання за спиною так не дошкуляють, а говорити дурниці, ставити глузливі запитання при Кропивницькому не наважуються, бо той дуже суворий, вимогливий режисер, сам працює, як віл, і нікому спуску не дає. А поруч Микола-Петро, роль улюблена і грана багато разів, Наталчині пісні ще з дитинства напам’ять знала. Й український костюм їй до лиця, так природно почувається в ньому, наче все життя носила. Заньківський кравець, старий Петро, колись пошив ці плахту, керсетку, як буде дома, треба ще замовити одяг, адже у справжньому українському театрі гратиме!
Вдалий дебют заспокоїв Кропивницького – є актриса на драматичні ролі, не помилився Садовський, не перебільшив, рідкісний талант у пані Хлистової. Навіть на репетиціях після кожної арії Наталки оркестр зупинявся і музиканти плескали виконавиці. Їй було запропоновано підписати контракт. Але… Але Марія остаточно – для себе – не вирішила своєї майбутньої долі, вагалася… Незвичним виявився новий побут, іншими були стосунки між жінками, некультурна поведінка за лаштунками вражала, тому з контрактом не квапилася. Садовський почав нервувати, дивувався – чого тут думати, ви – незрівнянна акторка, а на дівчат не звертайте уваги, вони за іншими законами живуть, вас їхні правила не торкнуться. Вмовив… А ще, коли репетирували «Невільника», п’єсу, яку створив Кропивницький за поемою Шевченка, твір складний, особливо в художньому плані, після Маріїного монологу Марко Лукич розплакався від творчого задоволення, зняв із пальця персня з бірюзою і проговорив піднесено:
– Обручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер я маю для кого писати драми, – і надів персня їй на палець.
На жаль, подарунок був завеликий, і Марія мусила залишити його до кінця репетиції в гримерній, звідки його поцупили, хтось зі своїх братів-акторів. Садовський лаявся і вимагав кликати поліцію, втомлена Маруся сиділа біля дзеркала, ще раз переглядала всі речі, бо жевріла надія, що в трупі крадіїв немає, що перстень десь закотився, заховався та от-от блисне. Блідий Кропивницький вмовляв Миколу