align="center">
♦ ♦ ♦
з чого смієтесь, з чого ви плачете, діти?
нема з чого плакати, нема від чого зрадіти.
нема причини для сміху, нема причини для суму.
сиди тихесенько, мовчки та думай думу.
нехай думи пливуть наче в небі хмари.
нехай лягають слова рядком, як в’язні на нари.
нехай сміх у горлі застрягне, а очі будуть сухими.
нехай загинуть вірші в пошуках рими.
бо рима людей завжди не туди штовхає.
бо марно думка пуста в пустелі блукає.
бо місце є у світі злидням та лиху.
і якби то Бог дарував смерть мирну та тиху.
апостол Петро тримає Павла в обіймах.
Ісус не має де жити, тільки у Церкві в приймах.
крізь кригу зневаги як нам Його полюбити?
з чого смієтесь, з чого ви плачете, діти?
♦ ♦ ♦
Як в море з розгону пірнаю глибоко в мрію
шкода що вибратися на сушу не вмію
і немає мені підмоги навіть руки святого Миколи
я знаю одну молитву або мантру «більше ніколи»
і чайки кричать «амінь» і кружляють над морем
скляним морем до самого дна прозорим
і ходять по дну істоти невідомі для науки
і тягнуть до мене корали багатоперсні руки
♦ ♦ ♦
Каже Марії Ганна:
Чиста моя, бездоганна!
Ми йдемо сьогодні до Храму,
на велику Храмову гору!
Там високі Господні брами,
там старці вивчають Тору,
там ріжуть для Бога ягняток,
там Спасіння початок.
Каже Ганна Акіму:
не буває вогню без диму,
не вмирає жертва даремно,
окропляючи землю кров’ю,
бо для Господа це приємно —
страждання разом з любов’ю
з жертовника вище й вище…
на землі – лише попелище.
Каже Марія Ганні:
Приходять часи останні,
Мабуть Спасіння близько
якщо, тримаючи руку
батька, іде дівчисько
до Храму, й не можна руху
Божого припинити.
Я дитина – будьмо як діти.
Каже Акім: Маріє!
Божа сила в дівчині діє.
Хай читає, хто має очі,
у Книзі Письмо Господнє —
Подолає сім’я жіноче
сім’я Змія сьогодні.
Дав Господь тобі долю —
суміш радощів й болю.
Каже Марія: Знову
підкоряюсь я Божому Слову,
в Храм піду, якщо треба,
народжу від Духа Сина,
Досягну до самого неба,
Й зникне людська провина.
Й заспівають янгольскі зграї
й усім буде місце в раї.
♦ ♦ ♦
Шануй батька і матір свою, особливо там, куди
ти пішов, покинувши їх назавжди,
там молочні ріки, кисільні там береги,
золоті корови, срібні роги,
ходять по небу, по колу двадцять чотири зорі,
де коровай ось такої ширини, як їли царі ввечері.
Потонеш в річці —
будеш