отця Апулея Різорія,[4] бенедиктинця
Подякуймо добрій душі, що завдяки їй з’явилась у нас «Діва». Ця героїчна та повчальна поема була написана близько 1730 р. – це знають учені і це видно з деяких рис самого твору. Із листа 1740 p., надрукованого в збірнику дрібних писань одного великого володаря під іменем філософа із Сан-Сус[5]і, видно, що одна німецька принцеса, коли їй дали рукопис тільки прочитати, так захопилась обережністю, яка панує там у трактуванні такого слизького сюжету, що потратила цілий день і цілу ніч, звелівши копіювати і переписуючи сама всі найповчальніші місця. Оцей-то самий список і потрапив, нарешті, до нас. Не раз друковано клапті нашої «Діви», і справжні цінителі здорової літератури обурювались, бачивши, як жахливо вона покалічена.[6] Одні видавці випускали її в п’ятнадцяти піснях, інші в шістнадцяти, вісімнадцяти, двадцяти чотирьох, то розбиваючи одну пісню на дві, то заповнюючи прогалини такими віршами, яких зрікся б кучер Вертамона,[7] виходячи з корчми шукати пригод.[8]
Отже – маєте «Жанну» у всій її чистоті. Ми боїмось висловити надто сміливу думку, назвавши автора, якому приписують цю епічну поему. Досить того, що читачі могли взяти собі певну науку із моралі, захованої в алегоріях поеми. Навіщо знати, хто автор? Єсть багато праць, що їх учені та мудреці читають з насолодою, не знаючи, хто їх написав, як от Pervigilium Veneris,[9] сатира, приписувана Петронієві,[10] і багато інших.
Що нас дуже втішає, це те, що в нашій «Діві» значно менше нескромних та вільних місць, ніж у творах всіх великих людей Італії, що писали в цьому жанрі.
Verum enim vero,[11] почати з Пульчі; нам було б дуже прикро, коли б наш скромний автор дійшов до тих маленьких вільностей, які дозволяє собі цей учений флорентинець у своєму «Моргайте». Цей Луїджі Пульчі, поважний канонік, написав свою поему в середині XV ст. для сеньйори Лукреції Торнабуоні, матері Лоренцо Медічі Препишного;[12] і кажуть, ніби «Моргайте» співали при столі цієї дами. Це друга епічна поема в Італії. Між ученими були великі суперечки – серйозний це твір чи жартівливий.
Ті, хто вважав його за серйозний, ґрунтуються на вступі до кожної пісні, що починався рядками із Святого Письма. Ось, наприклад, вступ до першої пісні:
In principio era il verbo appresso a Dio;
Ed era iddio il verbo, e ’l verbo lui.
Questo era il principio al parer mio, і т. д.[13]
Коли перша пісня починається з Євангелія, то остання кінчається Salve, regina;[14] і це може виправдати гадку тих, хто думав, що автор писав цілком серйозно; адже за тих часів для театральних п’єс, що ставлено в Італії, використовували «Страсті» та житія святих.
Ті, хто дивився на «Моргайте» як на твір жартівливий, звернули увагу тільки на деякі надто великі вільності, там припущені.
Моргайте питається в Маргутте, християнин він чи магометанин.
E se eglt crede in Cristo o in Maometto.
Rispose all or Margutte: A dir tel tosto,
Jo non credo piû al nero che al azzuro;
Ma nel cappone, o lesso o voglia arrosto
………………………………………………
Ma