і відкинувся в кріслі.
– Цікаво, чи дізнаємося ми колись, – ніби сам у себе запитав він.
– Усе складно, еге ж?
– Так, тому що слід прохолов і тому що буде мало речових доказів, і я взагалі схиляюся до того, що тих речових доказів ніколи не було достатньо.
– Річ у тому, що в будинку хтось був, хтось близький їй.
– Не розумію, хто ще це може бути, – міркував комісар. – Чи був це хтось із домашніх, чи вона сама комусь відчинила двері та впустила всередину. Родина Арґайлів любила замикатися на всі замки. Засуви від грабіжників на вікнах, ланцюжки, додаткові замки на вхідних дверях. Їх якось пограбували – кілька років до того – й відтоді вони були готові до появи грабіжників. – Він зробив паузу, і знову продовжив: – Біда в тім, сер, що на той час ми не розглядали інших варіантів. Справа проти Джеко Арґайла була цілісною. Звісно, тепер зрозуміло, що цим скористався вбивця.
– Скористався тим, що хлопець був там, посварився з нею та погрожував?
– Так. Тій особі достатньо було лише ввійти до кімнати, взяти кочергу рукою в рукавичці звідти, куди її пожбурив Джеко, підійти до столу, за яким щось писала місіс Арґайл, і вдарити її по голові.
Майор Фінні видав лише одне просте слово:
– Навіщо?
Комісар Г’юїш неквапливо кивнув.
– Так, сер, саме це нам необхідно довідатись. Це одна з проблем – відсутність мотиву.
– На той час не скидалося на те, – говорив старший констебль, – що був якийсь, так би мовити, очевидний мотив. Як і решта жінок із нерухомістю та значними статками, вона вдалася до різноманітних схем для легального уникнення податків на спадщину. Трастовий фонд уже діяв, дітей було забезпечено ще за її життя. Вони не отримали б більше після її смерті. Та й вона не була неприємною, набридливою, лихою чи скупою жінкою. Витрачала на них гроші все їхнє життя. Хороша освіта, капіталовкладення для початку їхніх власних справ і регулярні виплати кожному. Любов, доброта й турботливість.
– Саме так, сер, – погодився комісар Г’юїш. – Жодних очевидних причин для бажання її позбутися. Хоча… – Він замовк.
– Так, Г’юїше?
– Містер Арґайл, як я розумію, планує знову одружуватися. Він одружується із міс Ґвендою Вон, яка багато років працювала в нього секретаркою.
– Так, – вдумливо додав майор Фінні. – Гадаю, це могло б бути мотивом, про який нам тоді не було нічого відомо. Кажете, працювала в нього багато років. Припускаєте, між ними щось було на час убивства?
– Маю сумнів, сер, – відповів комісар Г’юїш. – Про такі речі в селищі зазвичай швидко починають пліткувати. Тобто не думаю, що між ними щось таки відбувалося. Нічого, про що місіс Арґайл могла б довідатися і посваритися з чоловіком.
– Так, – погодився старший констебль. – Проте він міг би прагнути одружитись із Ґвендою Вон.
– Вона приваблива молода жінка, – схарактеризував комісар Г’юїш. – Не ефектна, я б так не сказав, але приємна на вигляд і приваблива в хорошому значенні цього слова.
– Напевно,