наші дні панування нуворишів3 приємно знати, що нащадок стародавнього роду, котрий знав і кращі часи, зміг власними руками нажити собі статки й обернути їх на відновлення колишньої величі свого імені. Як відомо, сер Чарльз здійснював досить прибуткові операції в Південній Африці. На противагу тим людям, котрі не зупиняються доти, доки колесо фортуни не повернеться проти них, він, із властивою йому тверезістю розуму, реалізував свої прибутки та повернувся в Англію зі солідним капіталом. У Баскервіль-холі сер Чарльз оселився всього лише два роки тому, але чутки про різні вдосконалення та плани розбудови маєтку, перервані його смертю, встигли поширитися повсюдно. Будучи бездітним, він не раз висловлював намір ще за життя винагородити своїх земляків, й у багатьох тутешніх жителів є особиста причина оплакувати його передчасну кончину. Про щедрі пожертви сера Чарльза на потреби доброчинності як у місцевому обсязі, так і в масштабі всього графства неодноразово згадувалося на сторінках нашого часопису.
Не можна сказати, щоб слідству вдалося повністю з’ясувати обставини смерті сера Чарльза Баскервіля, хоча вони все ж поклали край чуткам, народженим місцевими забобонними мізками. У нас немає жодних підстав підозрювати, що смерть настала не з природних причин. Сер Чарльз був удівцем і, якщо можна так сказати, трохи диваком. Незважаючи на свої великі статки, він жив дуже скромно, і весь штат домашньої прислуги в Баскервіль-холі складався з подружжя Берріморів. Чоловік виконував обов’язки дворецького, а дружина – економки. У своїх свідченнях, які збігаються з показами близьких друзів покійного, Беррімори зазначають, що здоров’я сера Чарльза останнім часом помітно погіршилося. За їхніми словами, він страждав на ваду серця, про що свідчили різкі зміни кольору обличчя, задишка та пригнічений стан душі. Доктор Джеймс Мортімер, близький приятель і домашній лікар покійного, підтвердив це своїми свідченнями.
З формального боку все сталося дуже просто. Сер Чарльз Баскервіль мав звичку гуляти перед сном по знаменитій тисовій алеї Баскервіль-холу. Подружжя Берріморів засвідчило, що він ніколи не зраджував цій звичці. Четвертого червня сер Чарльз оголосив про свій намір поїхати наступного дня до Лондона та наказав Беррімору приготувати йому речі для від’їзду, а ввечері, як завжди, вирушив на прогулянку, під час якої завжди викурював сигару. Додому сер Чарльз більше не повернувся. Опівночі, побачивши, що двері в хол все ще не замкнені, Беррімор стривожився, засвітив ліхтар і подався на пошуки свого господаря. Того дня було вогко, і сліди сера Чарльза ясно виднілися на алеї. Посеред цієї алеї є хвіртка, яка веде на торф’яні болота. За певними ознаками сер Чарльз стояв біля неї кілька хвилин, а потім пішов далі… і в самому кінці алеї був виявлений його труп.
Тут залишається нез’ясованою одна обставина. Беррімор переконує, що як тільки сер Чарльз відійшов від хвіртки, характер його слідів змінився, мабуть, далі він ступав навшпиньки. У той час по болоту, неподалік від алеї, проходив один циган, такий собі Мерфі.