бо вона оточена туманом і хмарами (горішня триграма – зовнішній світ, вода). Якщо кожна подія має свою причину, то, правильно створюючи причини майбутніх подій, ми готуємо правильну їхню реалізацію. Щоб чинити справедливо тепер, її реалізацію можна віддати майбутньому, коли вона сама собою проявиться. Тому на цьому щаблі істотним є «володіння», і тоді її «блиск», її очевидність буде розвиватися сама собою. При такому розподілі діяльності сама «необхідність очікування» набуває дещо іншого сенсу, і саме тут доречно вказати на її кінцевий результат, на можливість зробити велику та серйозну справу – переправлятися через велику ріку (через весь потік людського життя), щоб плідно досягти вищого ідеалу людської досконалості. Цей образ знаходить собі підтримку і в самій гексаграмі: з усією повнотою внутрішніх сил творчості, мужності й ясності перед водною небезпечною безоднею оточення – і рішуче кинутись у неї. Ці думки в тексті показані так: «Необхідність чекати. Володій правдою. Тоді блиск її розвинеться і стійкість буде на щастя. Сприятливий брід через велику ріку».
У кожній людині закладена здатність до нових актів пізнання. Але доти, доки вони існують лише цілком латентно, процес нового пізнання ще не почався, і тут ще недоречно казати про якусь необхідність чекати. Ще нічого чекати. Але як тільки процес пізнання активізовано, відразу ж доводиться зважати на закономірність ритму, в якій він протікає, для успішності та результативності його розвитку. Перші ж етапи в процесі нового пізнання полягають у ґрунтовному засвоєнні вже відомого попередникам. Тому тут ідеться ще не про особисте пізнання, а про вивчення того, що можна почерпнути з книжок або з учительської традиції. Звісно, це ніяк не має підміняти справжнього самостійного акту пізнання, бо це лише переддень, передмістя пізнання. Проте, це дуже необхідний ступінь. Не тільки не можна оминути його, але навіть квапливість і нетерпіння на цьому етапі можуть мати лише згубний вплив на весь процес. Навпаки, в цій необхідності очікування – сталість у діяльності засвоєння вже відомого – дає лише хороші плоди. І на цьому щаблі ніяк не можна дорікати людині в повільності, бо вона випливає з постійності, з самої необхідності чекати. Відтак, зрозуміло, що особиста боротьба з помилковими і хибними поглядами тут немислима. У тексті це висловлене такими словами: «Сильна риска – на початку. Очікування в передмісті. Сприяє постійності діяльності. Осуду не буде».
Для наступного, другого щабля потрібно щось більше, ніж просте інтелектуальне засвоєння того, що вже відоме. Тут людина вже має сама прийти до цього безпосереднього світу та вступити з ним в зіткнення як пасивно – в спогляданні, так і активно – в моральній діяльності, що випливає з пізнання. Сумніви тут уже мають бути подолані. Але саме через це вольове зусилля до нового пізнання обурюється і противиться цьому імпульсу все відстале й інертне в людині. Тому лише тут, на березі, в пізнанні, виникає необхідність очікування, яке характеризується тим, що з’являться невеликі