Толочко
Цікавим, на нашу думку, є погляд на Ярослава Мудрого відомого українського вченого-сходознавця, професора Гарвардського університету Омеляна Пріцака (1919— 2006). Він не присвятив постаті цього князя якогось спеціального дослідження. Але в його фундаментальній праці «Походження Русі» висловлено низку важливих концептуальних положень щодо діяльності Ярослава Мудрого. Саме цього князя (а не Рюрика, Олега чи Володимира) вчений вважає творцем Руської держави.
Оскільки міркування Пріцака видаються нам дуже важливими, звернемо на них більше уваги. Передусім вчений вважав, що держава, як організаційна структура, може запозичуватися народом у інших народів, де вона існує. Він писав: «Держава є однією з найвизначніших ідей і найвищих досягнень розвинутої урбаністичної цивілізації. Вона виникає не спонтанно, а запозичується у народів, у яких уже існує. Переймання такої ідеї народами, які не витворили власної держави, обумовлене розумінням її важливості й доцільності, тому ті народи добровільно піддаються під провід досвідчених іноземних навчителів»66. Русь, судячи з міркувань Пріцака, це якраз такий випадок, коли відбувалося «державне запозичення».
Учений розглядає Руську державу як кагант, вказуючи на східні, хозарські запозичення «державної ідеї». «Історія каганату Русів, – пише він, – складається з трьох фаз: волзького періоду (бл. 839—930), дніпровського (бл. 930—1036) та київського (1036—1169). Протягом двох перших – руси володіли переважно торговими шляхами й племенами, а не територіями. У разі потреби вони знищували суперників (таких як полоцькі Ільфінґи), збирали данину й контролювали торжища уздовж двох основних торгових шляхів: волзько-двінського, важливого протягом ІХ і першої половини Х ст., з його двома відгалуженнями до мусульманських торговельних центрів – Булгарії та Ітиля, і дніпровського торговельного шляху Х ст., з варяг, через Київ, до грецького Константинополя, згодом міжнародного економічного центру. Третій, київський, період знаменував собою початок культурної консолідації Русі й спробу її “націоналізації”»67.
Із цієї схеми випливало, що Ярослав Мудрий започаткував період «культурної консолідації Русі», власне, коли Русь стала державою. Пріцак дав таку характеристику діяльності цього князя:
«У 1036 році Ярослав…, новгородський правитель, який щойно затвердився в Києві, розгромив печенігів (кочових спадкоємців хозарів) і утвердив свій варіант Римської імперії, ідеологічним центром якої був Софійський собор у Києві, а підґрунттям – система новгородських законів. Безперечно, що це певною мірою підштовхнуло його до введення як сакральної (священної) й законної мови його володінь саме церковнослов’янської, яка після занепаду Дунайської Болгарії знову втратила свого власника.
Ярослав також почав перетворювати Русь у територіальну спільність шляхом осадження княжої мандрівної дружини на київській, чернігівській та переяславській землях. Як результат таких дій назви «Русь» і «Руська земля», що засвідчені в другій половині ХІ ст. і побутували в ХІІ