Індії. Значну частину цього шляху контролювали скандинави-нормани, котрих, вважається, на Русі іменували варягами. Нормани для здійснення прибуткових торгових операцій створювали корпорації, які мали військовий і водночас торговий характер. Варто враховувати, що в той час військова справа тісно була пов’язана з торговою. Здійснювати перевезення товарів (особливо на значні відстані) без належної військової охорони було неможливо. Водночас торгово-військові ватаги часто самі здійснювали напади з метою збагачення.
У Старій Ладозі, на урочищі Плакун, у 850—925 рр. існувало окреме скандинавське кладовище, де були й жіночі поховання. Правда, його матеріали загалом скромні. Тобто можемо говорити, що скандинави становили меншість у цій факторії. Проте це була активна меншість, яка в поселенні утримувала владу. Цілком могло статися, що більшість місцевих жителів постали проти цієї меншості й прогнали її. Але, як це часто трапляється у таких випадках, вожді повсталих не поділили отриману владу, почали воювати між собою. Тому з’явилися охочі закликати правителів зі сторони. У низці скандинавських «саг про давні часи» розповідається про вдалий напад норманів на Стару Ладогу й захоплення цього міста90.
Військово-торгові корпорації, очолювані варягами, створювали на торгових шляхах свої факторії. Однією з них і була Стара Ладога. Такі факторії, як правило, були «космополітичними» за своїм складом. У них проживало як прийшле, так і місцеве населення. Правителі цих факторій, маючи військові загони, намагалися місцевих людей, що жили в околицях, зробити данниками. Тому можна вважати правдивим літописне свідчення, ніби варягам словени, тобто ільменські слов’яни, та інші племена з цих земель платили данину.
У «Повісті минулих літ» під роком 6370-м (862-м від Різдва Христового) розповідається так про закликання варягів: «Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів – русь, як ото одні звуться свеями, а другі – норманами, англами, інші – готами – отак і ці. Сказали русі чудь, словени, кривичі і весь: “Земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами”»91.
Як бачимо, до варягів-русі звертається своєрідний «інтернаціонал». Це не лише представники слов’янських племен. Це також угро-фінські (точніше – прибалтійсько-фінські) племена.
Щодо слов’янських, то ними були словени й кривичі. Кривичі проживали на теренах верхів’я Волги, Дніпра й Двіни92. Ймовірно, це самоназва цього субетносу. Принаймні вона широко вживалася й використовувалася.
Певні питання стосуються походження назви словени. Схоже, вона не була «органічним етнонімом». Ця назва, радше, вказувала на те, що словени – це пришле слов’янське населення, яке опинилося в регіоні, де проживали угро-фіни93. Їм важливо було вказати на свою слов’янську ідентичність. А що така існувала, свідчить «Повість минулих літ», де багато говориться про слов’ян, їхній етногенез94.
Принагідно