Внутрішня історія. Серце – найважливіший орган нашого тіла. Йоганнес Гінріх фон Борстель

відразу. Зупиняємося. Я виходжу і відкриваю відсувні двері нашої карети. За ними рюкзак, що чекає, аби я взяв його на плечі. Навантажені, ми підіймаємося сходами. Я завбачливо одягаю рукавички, Томас слідує моєму прикладу. Піднявшись нагору і дещо захекавшись, ми натрапляємо у дверному проході на жінку.

      – Доброго дня. Я – фон Борстель, а це мій колега, пан…

      Мене перебивають:

      – Мій чоловік у ванній. Він блює кров’ю! – видно, що жінку це неабияк непокоїть.

      – Я блюю кров’ю, фонтанами! – доноситься глибокий чоловічий голос десь із квартири.

      Ми йдемо за жінкою до ванної кімнати, де на колінах стоїть її чоловік, спершись на ванну руками, і, весь зблідлий, дивиться вниз. На стінках ванни патьоки крові. Ми підходимо до нього й розпочинаємо стандартну процедуру: «У вас щось болить?», «Страждаєте на алергію?», «Чи приймали якісь медикаменти?», «Маєте чи мали якісь захворювання?» (передісторія пацієнта), «Чи щось подібне вже траплялося?», «Чи відбулись якісь незвичні події?» Так звана «SAMPLE[24]-схема» – непогана інструкція для розмов із пацієнтом. Завдяки їй можна за короткий час отримати досить чітку картину його стану.

      Паралельно з розпитуванням Томас готує крапельницю, а я міряю кров’яний тиск і пульс, а також намагаюся скласти враження про стан пацієнта. Опитування не виявило нічого надзвичайного, єдине – чоловік мав п’ять років тому виразку шлунка, яку весь цей час вважають вилікуваною. Якщо не брати до уваги блідість шкіри і низький кров’яний тиск, на вигляд він здоровий і при тямі. Усе ж йому не завжди вдається подолати блювотний рефлекс. Особливо мене дивує те, що у ванні, окрім кількох кров’яних патьоків, більше нічого не видно.

      – Де почалося блювання? – питаю. – Мушу на це подивитися.