яка входить прямісінько в серце. Там тебе, навантаженого діоксидом вуглецю, «помиють», і ти помандруєш до правого передсердя. Звідти дорога веде до правого шлуночка. Не відволікайся! Це тобі не прогулянка містом – у тебе місія!
Між правим передсердям і правим шлуночком ти проминаєш серцевий, а якщо бути зовсім точним – тристулковий, клапан, який медики ще називають трикуспідальним, адже він складається з трьох «вітрил» (латинське слово cuspis означає «вістря» або «вітрило»). Якщо ти покинув праве передсердя через цей клапан, то, за здорового серця, у тебе вже немає дороги назад. Усі ж бо серцеві клапани працюють за принципом вентиля, тобто відкриваються лише в одному напрямку. У такий спосіб вони не дають потоку крові віднести тебе з правого шлуночка назад у передсердя. Таким чином, якщо серце здорове, то кров завжди тече в одному напрямку, а не хлюпає між шлуночком і передсердям туди-сюди.
Потім ти покидаєш правий шлуночок через іще один клапан – клапан легеневого стовбура (пульмональний) – і рухаєшся в напрямку легень[7]. Проминувши цей клапан, опиняєшся в легеневій артерії. Тим самим доводячи, що всім відоме твердження «Артерії транспортують збагачену киснем кров, а вени – збіднену» – нісенітниця. Адже ти все ще транспортуєш діоксид вуглецю, тобто ти й досі бідний на кисень. І при цьому пливеш саме артерією. Повторімо ще раз: артерії несуть кров від серця, а вени – до серця (хоч і з цього правила є невеличкі винятки, наприклад у зоні печінки)[8].
Прибувши в легеню, ти виконуєш свою першу місію як еритроцит – віддаєш діоксид вуглецю, натомість заправляєшся киснем, щоб транспортувати його по легеневій вені (!) назад до серця. Там разом зі своїми колегами запливаєш у ліве передсердя, а тоді далі, через третій серцевий клапан, у лівий шлуночок – кінцеву станцію подорожі. Клапан між лівим передсердям і лівим шлуночком називають двостулковим (бікуспідальним[9]), або мітральним, адже його форма нагадує шапочку єпископа, митру.
Лівий шлуночок – такий собі бодібілдер у світі серцевих порожнин, адже його стінка, безперечно, найгрубіша. Зрештою, саме він повинен забезпечувати найбільший тиск, аби кров, перебуваючи в постійному русі, досягала найвіддаленіших куточків нашого тіла. Дорога веде далі через останній, аортальний, клапан до головної судини – аорти. Вона вигинається довкола серця граційною дугою, з якої відходять гілки до голови та рук, і веде далі, до живота, де розгалужується на все менші гілочки – до всіх органів і тканин, аж до кінчиків пальців на нозі, забезпечуючи їх свіжою кров’ю. Ми в кульмінаційній точці серцевої драми: усе працює, серце й судини видаються незламною системою. Однак трагічний поворот не за горами.
Акт четвертий «Хворе серце»
Перші «бляшки» на стінках коронарних судин серця (це артерії, які забезпечують кров’ю сам серцевий м’яз) відкладаються уже після 25 років. Поки що це не страшно, але закладає перший камінь у фундамент майбутньої хвороби – атеросклерозу,