лише цим. Сильне збудження не обов’язково захоплює все Я, яке може бути захоплене ним із різною інтенсивністю. Хоча зростання афективної сили необхідно зумовлене певними змінами способу даності об’єкта сприйняття, наприклад свистка локомотива, що наближається до нас; утім це ще не обов’язково зумовлює звернення. Коли хтось розмовляє з «важливою» персоною, то він не помічає потужного збудження, і навіть раптово змушений до цього, може звернутися до нього лише вторинно і побіжно, або миттєво захопитися ним і відразу відволіктися від нього і взагалі не звернути на нього уваги.
Здійснення звернення є тим, що ми називаємо станом неспання Я. Точніше кажучи, слід розрізняти неспання як фактичне здійснення Я-актів і неспання як потенційність, як стан здатності-здійснити-акт, який є передумовою його фактичного здійснення. Перебувати у стані неспання означає спрямовувати на щось свій погляд. Пробудження означає переживання афектації; тло стає «живим», інтенційні предмети більше або менше наближаються до Я, той чи той предмет притягує Я до себе. Воно при ньому, коли звертається до нього.
Оскільки Я сприймає у зверненні те, що дане йому перед через афіціювальне збудження, ми можемо говорити тут про рецептивність Я.
Це феноменологічно необхідне поняття рецептивності в жодному разі не виключає активності Я, що є загальною назвою для всіх актів, які специфічно походять з Я-полюсу; рецептивність радше слід розглядати як найнижчий рівень активності. Я дозволяє чомусь відбутися і сприймає його. Так, наприклад, у сприйнятті ми розрізняємо, з одного боку, просте усвідомлення в первинних явищах (які презентують предмети в ориґінальній тілесності). У такий спосіб все поле сприйняття постає перед нашими очима в чистій пасивності. З другого боку, під назвою сприймання ми розуміємо активне сприйняття предметів, які постають на тлі поля сприйняття, яке охоплює їх. Так само ми можемо мати поле пригадування в чистій пасивності. Одначе просто поставання у пригадуванні явища ще не є активним схопленням у пригадуванні явища, що постає (того, «що нас захоплює»). Очевидно, що в нормальному понятті досвіду (сприйняття, спогаду тощо) ми маємо на увазі активний досвід, який діє експліцитно (див. до цього наступний розділ).
§ 18. Увага як тенденція Я
Загалом царини об’єктивувальних доксичних переживань, у яких, хоч би як тло, ми усвідомлюємо «суще», спеціально стосується відповідне доксичне звернення, яке психологія зазвичай розглядає як увагу. Утім саме того, хто в захопленні красою якоїсь картини переживає задоволення, а не віру в буття, або того, хто в акті волі переживає спрямовану на суще інтенцію реалізації активної дії, і називають у звичайному житті «уважним», уважним до краси, уважним до власної дії на різних стадіях аж до кінцевого витвору. Звичайно, при цьому обидва моменти, схоплення буття у буттєвій вірі (або тлумачення буття, тлумачення буття таким, яким воно є) й оцінювальна або активна дія переходять одне в одного і перехрещуються; а саме у такий спосіб, що доксична дія обґрунтовує активну,