все ж таки, предмети чистого сприйняття, субстрати суто чуттєвого схоплення, речі природи, а це означає речі у своєму фундаментальному шарі як природні тіла, що як такі є нерелятивними, які стало зберігаються як предметні ідентичності і як такі можуть бути встановленими в судженні, незважаючи на всю релятивність ставлення до передданого у світі довкілля.
Таким чином, сприймання і судження на підставі сприйняття не лише пов’язані з інваріантним в усіх змінах і релятивностях світу довкілля, а також водночас як консеквентне переживання споглядального інтересу в певній модифікації, яка містить згадані ідеалізації, є ставленням, що лежить в основі теоретичної науки й уможливлює встановлення з метою досягнення об’єктивності, а отже, «раз і назавжди» і «для кожного» значимого. Тому це водночас той вид допредикативної очевидності, на якому ґрунтується допредикативне судження, як це має на увазі традиційна логіка; натомість, у її орієнтації на наукове визначення й у тенденції до науки і науковчення вона не порушує питання про перетин пізнавальної діяльності, практичної та оцінювальної і не досліджує, як побудоване судження, яке в такий спосіб слугує не чистому пізнавальному інтересові, а практичному в найзагальнішому сенсі, і як на цій царині допредикативного, на практичній і емоційній очевидності будується предикативна очевидність. Тут безперечно йдеться про власні джерела самоданості сущого, викриття визначеностей, які, згідно з їхньою сутністю, можна віднайти лише в самій практичній дії, а не в чистому спогляданні. Проте тут ми запитуємо не про ці способи даності й не про те, як на цьому може бути побудоване упредметнювальне судження; ми натомість припускаємо, що Я звертається до сущого, яке переддане йому пасивно й афективно, водночас у споглядальній активності без будь-якого іншого наміру й інтересу, окрім споглядального. Інакше кажучи, ми припускаємо певний суб’єкт, який поводиться суто споглядально і якого суще, що афікує його зі світу довкілля, не спонукає до жодної практичної дії.
Утім аналіза споглядального сприйняття і побудованого на ньому предикативного судження також матиме засадничу важливість для подальшого запитування про зв’язок цієї теоретичної діяльності з практичним і оцінювальним поводженням. Адже той спосіб, у який на споглядальній діяльності будується діяльність власне предикації, є однаковим незалежно від того, слугує саме суто пізнавальне поводження якійсь дії чи воно є самоціллю, і так само незалежно від того, передує воно дії чи відбувається після неї. Побудова предикативної синтези на допредикативній в обох випадках за своєю структурою є однаковою. Лише там, де йдеться про практично задіяне поводження і пов’язане з ним судження, яке йому слугує, структури, що вони передують предикації, на допредикативному рівні є складнішими за просте сприйняття.
Ще одна причина надання переваги сприйняттю полягає у більшій простоті. Адже в такій аналізі методично доречно починати