Коли сюди викликали Бубелу, Кочубей не знав, де його посадовити, а перед Раденькими сам був ладен стояти, аби лиш вони сиділи. Ще б пак, кабанців чистив у них безперестанно, платили вони йому за те щедро, особливо коли повертався до тих кабанців удруге, вже як колій. До сьогоднішньої ночі він чудово сполучав високі обов’язки голови з цією своєю улюбленою професією, до якої мав рідкісний хист. Навіть комуна вдавалась до послуг Панька Кочубея, його запрошували туди двічі-тричі на рік, і там він уже сягав вершини. Комуна платила йому за кабанці сиром, кожного разу він привозив дві-три головки. Тепер платитиме грішми. Те, що Клим Синиця зараз так пильно розглядав їх обох, примусило Кочубея здригнутися, холодна краплина скотилася йому із карка на спину, ще кілька таких краплин, і Панько зовсім обімліє. Він намацав те найслабкіше місце, затулив долонею, як затуляють рану, тоді сказав Климу Синиці:
– Це, Климе Івановичу, оті самі Соколюки, мої солом’яні родичі, хай їм грець. Ще малими спалили Вавилон, а тепер дядька заженуть на той світ. Один конокрад, а другого Бозею прозивають. Таке рідкісне сполучення. А це іще утнули – взяли до хати одну дівку, ту, про яку дописав Явтушок. Даринка хто вам: дружина чи наймичка?
Клим Синиця востаннє бачив їх на Абіссінських горбах, коли вони билися там до першого снігу, і хоч що б думав про них їхній дядько, але в нього вони викликали співчуття і навіть захоплення. Коли б у його комуні були всі такі заповзятці, то вона напевне ствердила б себе надовго. Зараз вони теж стояли безневинні, безпорадно-наївні, понищені Паньком Кочубеєм, і Клим Синиця не мав до них жодного зла – ні класового, ні людського. Він лише запитав не без іронії:
– То котрий із вас конокрад, а котрий Бозя?
Дядечко зміряв їх таким прискіпливим оком, що мовчати далі не було змоги.
– Дядечко щось не те кажуть, – промовив Данько. – А загалом – то я конокрад, а він – Бозя. Так, дядечку?
Данько вже давно не тримав за вуздечку краденого коня, а Лук’ян навіть забув, як відчиняються двері в хаті пресвітера.
Тут Клим Синиця довідався про їхній майновий ценз: п’ять десятин поля на двох, коні свої, не крадені, плуг-п’ятерик, віз, корівка, два підсвинки, кури, голуби, самогонний апарат, жорна, ступа (товкти пшоно), терниця для конопель і наймичка. Твердий план хлібозаготівель і зустрічний план виконали, до созу, який ще восени пробували заснувати тут, вступати відмовились, хазяйнують самі, політично неблагонадійні. Цього літа побували у глинській в’язниці. Така характеристика, напевне, справила б неабияке враження на будь-кого з уповноважених, складав її Боніфацій наперекір голові, маючи намір скомпрометувати Панька Кочубея з допомогою родичів і колись-таки зайняти самому місце голови. Панько Гарехтович засовався на лаві, коли Клим Синиця начитував майно його родичів, він учув підступну руку хитрого Боніфація, цього покидька босих кармелітів, котрі один час правили Вавилоном із Бердичева, там і досі стоять руїни їхнього кляштора. Самого ж Клима Синицю така прискіпливість Боніфація просто обурила.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО