помру; і мені байдужа ця думка, як мені байдужа будь-яка інша з ваших мавпячих думок.
Вона знову замовкла, відкинулася назад і заплющила очі.
Я не претендую на звання якогось філософа, але було цілком очевидно, з точки зору найпростішого здорового глузду, що її позиція була твердою і неприступною, якби хтось хотів її похитнути. Як каже Ґ. Честертон: «З вибором душі не посперечаєшся».
Часто сперечаються, що людина насправді загубила здатність бути щасливою – характерну рису її менших братів, коли набула самоусвідомлення. Саме про це говорить легенда «Гріхопадіння». Ми стали схожими на богів, пізнали добро і зло, але платимо за це щоденною важкою працею, а «в його очах передчуття смерті».
Фекліз вловив мою думку. Він зацитував, повільно наголошуючи слова:
«Одежа – витканий глум,
Посіяв, та не пожав,
Життя обгортає сум,
Прокинувся, знову заспав».
Думка величного вікторіанця, здається, остудила його. Він скинув із себе депресію, закурюючи цигарку і добряче прикладаючись до склянки з бренді.
– Аід, – сказав він з удаваною легкістю, – живе у блуді гріховному з особою на ім’я Барух де Еспіноза. Здається, Шопенгауер назвав його «Der Gottbetrunkene Mann».
– Сп’янілий від Бога чоловік, – ледь чутно прошепотіла Лу, кинувши сонний погляд на Аід з-під важких і посинілих від набряклих вен повік.
– Так, – продовжував Фекліз. – Вона завжди носить з собою одну з його книжок. Вона засинає під його слова, а коли розплющує очі, її погляд одразу падає на сторінку.
Він говорив і стукав по столі. Його швидка інтуїція зразу вхопила, що ця дивна пригода непокоїла нас. Він покликав офіціанта, потираючи великий і вказівний пальці. Той зрозумів жест як прохання принести рахунок і пішов по нього.
– Дозвольте мені відвезти вас і сера Пітера назад до готелю, – сказав Фекліз до Лу. – Ви пережили досить важкий день. Я прописую добре відпочити. Доза Г дуже придатна, щоб зранку підняти себе з ліжка, але, заради Бога, не женіть коней. Малюсінька доза, а потім потрошки коксу, коли відчуєте, що час вставати. До обіду ви будете почуватися як пара немовлят.
Він розрахувався, і ми вийшли на вулицю. Як на замовлення, навпроти дверей щойно під’їхало таксі і висадило якусь компанію. Тож ми доїхали додому без жодних проблем.
Лу і я почувалися абсолютно виснаженими. Вона лежала у мене на грудях і тримала мене за руку. Я відчув, що моя сила повертається, коли виникла потреба підтримати її слабкість. Із цієї темної вітряної порожнечі заново виростала наша любов. Я відчув, що цілком позбувся усіх пристрастей; і у цій люстрації ми були похрещені знову, похрещені в ім’я Любові.
Незважаючи на те, що природа зробила все можливе, щоб позбутися надлишку отрути, яку ми вжили, залишковий ефект давався взнаки. Ми приїхали до готелю дуже втомлені, втім, як щось саме собою зрозуміле, ми наполягли, щоб Фекліз і Аід піднялися до нас на останній келишок. Але ми вже насилу стримували злипання