в цьому у в’язниці, коли червоніло небо й до моєї камери заповзав новий день. Адже цієї самої миті я міг би почути кроки, і моє серце вискочило б. Почувши навіть найменше шарудіння, я кидався до дверей, і навіть тут, приклавши вухо до дерева, я безтямно вслухався, аж поки починав чути свій власний віддих, лякався, що він такий хрипкий і так скидається на хрип собаки; зрештою моє серце заспокоювалось і я знову мав двадцять чотири години.
А цілісінький день я думав про оскарження свого вироку. Мені здавалося, ніби я найкращим чином скористався цією ідеєю. Я зважував свої заходи і в процесі роздумів отримував найкращі результати. Я завжди схилявся до найгіршого припущення: моє оскарження відкинули. «Отже, я помру». Набагато раніше, ніж інші, це було очевидним. Але всі знають, що життя не варте муки бути прожитим. Я, власне, добре усвідомлював, що померти в тридцять років або в сімдесят – різниця невелика, бо, звичайно, в обох випадках інші люди житимуть далі, і то тисячі років. Адже найясніше у світі те, що в кожному випадку вмиратиму я, байдуже, тепер або через двадцять років. І саме тут моя система міркувань розсипалася від жахливого удару, який я відчував на думку про двадцять років життя попереду. Та мені нічого не лишалось, як тільки душити цей спалах розпачу, уявляючи собі, що й через двадцять років, коли таки дійде до смерті, я хотітиму прожити ще стільки ж років. Отже (найважчим було не загубити все те, що означало це «отже» в міркуваннях), я зобов’язаний змиритися, що моє оскарження відкинуть.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.