на темах попередників?
– Не діставай мене, брате Страже, – імператор махнув на Відморозка рукою, вказав на крісло:
– Сідай, є до тебе розмова.
– Розмови, доповіді, наради… – Відморозок якнайзручніше вмостився в кріслі. – Впізнаю нашого вгризливого Черв’яка.
– Я сподіваюсь, тебе не потрібно уводити в курс справ? – Еарлан Третій перейшов на діловий тон.
– Хіба що за останні сто десять годин відбулося щось надзвичайне.
– На щастя, нічого надзвичайного. Після знищення гнізда ґирги практично припинили опір. Зараз на Сельві зачищають останні заражені ділянки.
– А тут, на Аврелії?
– Така ж ситуація. У цирку Мефістофеля нової активності не спостерігається. Тих адельм, що прорвались на південь, потрохи знищують. Не так швидко, як хотілося, але знищують. Сьогодні аналітики мене переконували, що за два-три тижні ми повністю відновимо контроль над планетою.
– Не вір тим довбаним аналітикам, – старий махнув рукою. – Я задньою чакрою відчуваю: тут все хитро закручено.
– Поясни.
– Я, брате, три місяці просидів в архівах на Альфі. Там років двісті тому жила сімейка провидиць. Три покоління з нелокалізованою мутацією. У третьому народилось надзвичайно обдароване дівча. Феноменальна пророчиця. Вона й до тридцяти не дожила, не всі органи мала в комплекті, проте дечого бачила. Піфійські відьми крутилися навколо неї, як ті сепеки14 навколо сметани. Випитували, досліджували, хотіли перевезти її на Магонію, але не встигли. Зрозуміло, що Джи Тау все це фіксували і зберегли в архівах. Надзвичайно цікаві пророцтва.
– Й що там конкретно?
– Не прискорюй, брате, прошу тебе. Мені вже третя сотня йде, я звик все розповідати, як за старих добрих часів – одне за одним, фактик за фактиком. Так-от, дівчинка мала видіння про давні гуманоїдні раси, про ще давнішу негуманоїдну расу, яку вона називала «бездомною». Всі ці раси об’єднував спільний страх. Вони боялись якоїсь істоти, від якої тікали від одного краю Галактики до іншого. Істоти, котра спустошила їхні колискові планети.
– Боялись однієї-єдиної істоти?
– Саме так, – кивнув Відморозок. – Практично безсмертної істоти, яка для початку знищила всіх собі подібних і намагалась контролювати все, до чого здатна була дотягнутись. Дівчинка казала, що ця істота здатна себе закріплювати у стабільних вимірах за допомогою речей, що реплікують квантову запутаність. Тобто, істота могла бути одночасно в кількох місцях тривимірного простору.
– Парадокс Білих Каменів, – кивнув Охоронець прав і свобод світів. – Це нам відомо.
– Але ми й досі не знаємо, чому саме Білі Каміні мають таку властивість, – зауважив старий. – Ми лише навчились використовувати її. Всліпу… Так-от, дівчинка сказала, що ця істота була переможена, але не знищена остаточно. Що її неможливо до кінця знищити. Що вона невдовзі прийде до нас в людському тілі. І що вона пробудиться саме на Альфі. Тобі це ні про що не говорить?
– Говорить.