опублікував статтю про Куліша, приготував декілька інших праць до друку, проте ці речі звичайно нічого спільного з офіціяльною совєтською наукою не мали.
Павлушков старанно добирав своїх однодумців, вишукував їх передусім серед вихідців із села, тої хоч мало освіченої, але наполегливої і безумовно ідейної молоді, співзвучної ідейним настроям самого Павлушкова. Тим разом навколо Павлушкова було молоде покоління синів і дочок тих, що склали свої голови або були ще живі і працювали для реваншу, що боролись за ідеї УНР.
Тому ідея Союзу Української Молоді – СУМ, як організація, що мала скупчити навколо себе всю антибольшевицьку молодь в противагу комсомолу, для цієї категорії молоді була звичайно не тільки близька, але й була ідеєю нормального шляху боротьби за Незалежну Україну.
Саме цю молодь і репрезентував Микола Павлушков. І саме за ці ідеї і працю потрапив у ГПУ, а звідти на Соловки до Савватієвського ізолятора. За вироком він дістав 8 років ув’язнення, але коли 1937 року мав звільнятися, його не було звільнено, а навпаки, було додано новий термін ув’язнення.
Особисто Миколу Павлушкова я не зустрічав, але час від часу мав про нього відомості, що він перебував у савватієвському ізоляторі. Треба гадати, що після ліквідації Соловецької тюрми його вивезено в інше місце
* Михайло Михайлович Новицький народився 3 жовтня 1892 р., в м. Ніжин Чернігівської губернії, навчався в Ніжинській класичній гімназії, згодом у Петроградському університеті на історико-філологічному факультеті.
Його праця в галузі шевченкознавства тривала понад 40 років з 1921 р., коли М. Новицький став співробітником Інституту літератури НАН України ім. Т. Г. Шевченка.
Після арешту С. Єфремова (1929) М. Новицький працює у комітеті для видання творів Т. Г. Шевченка при ВУАН.
М. Новицький написав багато шевченкознавчих праць, брав участь у підготовці ювілейного зібрання творів Т. Шевченка у 8 т.
1937 року вченого арештували. Термін покарання відбував у Молотовській області (нині Пермська область) та у таборах «Печерлагу» (Республіка Комі), в’язні якого працювали на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. У м. Київ М. Новицький повернувся у липні 1946 року. З того часу і до кінця життя він працює в музейництві, бере участь у підготовці до друку ПЗТ Шевченка у 10 т. (1939—1964).
Помер 29 березня 1964 року.
На відстані 50 кілометрів від станції Соловець на Манчжурській залізниці, у хащах карельських лісів, є урочище Юрьєв острів, одна з найтяжчих «командировок» Нижнєвигського відділу Бєлбалтлагу. У глухому лісі, на болоті, розчищеному від чагарників, побудовано високу загороду навколо двох бараків. Один з цих бараків був фактично землянкою.
Подавити «зелений» жах, що висів над тими бараками та проймав наскрізь життя «командировки», – зайва річ. Досить сказати, що я знайшов відомого Шевченкознавця М. Новицького в такій норі, що навіть мене, що сім років перед тим поневірявся вже по таких нетрях, пройняв жах.
Новицький