жовтня 1979 року.
– Назвіть п’ятьох президентів США з ХХ століття.
– Картер, Форд, Ніксон, Кеннеді, Ейзенхауер.
– Відповідайте швидко: столиця Греції?
– Афіни, – відразу відповів аллен. – Столиця Індії?
– Нью-Делі, – миттю зреагував Мілкі. – Я дуже добре знаю географію. Столиця Куби?
– Гавана. Я теж нічогенький. Канада?
– Оттава. Пакистан?
– Ісламабад. Столиця Норвегії?
– Осло, – відповів Мілкі. – Непал?
– Катманду, – не здавався аллен.
Вони пройшли ще кілька раундів, і аллен загнав славетного психіатра США та закордону у глухий кут:
– Столиця Замбії?
Товстун почервонів – вочевидь, усвідомив свою поразку.
– Ну добре, містере Мілліган, немає сенсу продовжувати цей тест. Я не бачу жодних ознак психозу чи недієздатності. На суді я скажу, що вам тут не місце і що ви можете повернутися у Афінський центр. І я скасую всі ваші препарати.
аллен аж заковзав на стільці від радості. Їм з Річардом сьогодні неабияк пощастило. Йому страшенно кортіло розповісти своєму маленькому другові, що сталося, і він запитав:
– То на сьогодні ми закінчили?
– Тільки після того, як ви назвете столицю Замбії.
– Вибачте, док, але я і сам її не знаю, – з усмішкою мовив аллен, виходячи з кімнати.
– Упіймав мене на мою ж вудку!
– Ну, таке життя. Іноді виграєш, іноді програєш, – мовив аллен уже з дверей.
– Шкода псувати вашу перемогу, містере Мілліган, але столиця Замбії – Лусака.
Розгублений аллен попрямував у свою кімнату. Однак загалом усе пройшло непогано. Його адвокати будуть раді почути такий відгук Мілкі.
Він зателефонував Алану Ґолдсбері та сказав обов’язково викликати Мілкі на наступне слухання 3 листопада.
Це вже точно треба відсвяткувати. Час серйозно задуматися над виготовленням того шмурдяка.
(2)
Після припинення прийому «Стелазину» спочатку було важко. аллен постійно почувався втомленим, не міг спати і не мав бажання бодай щось робити. Нарешті організм почав очищатися від препарату, і вперше за кілька тижнів аллен відчув себе живим. Повернулися відчуття. Виявилося, що вже три дні йде дощ, а він лише зараз помітив, як краплі б’ються об вікно. Потоки води, що лилися за склом, гіпнотизували й заспокоювали. аллен довго сидів біля вікна із ґратами та вдихав чисте свіже повітря. Він почувався не просто живим – він почувався реальним. Уперше після того, як поїхав з Афін.
аллен причесався, узяв мило, щітку та рушник і пішов трохи освіжитися перед сніданком. Увійшовши до кімнати з умивальниками, він почув, як Боббі наказує Річарду добре вимити за вухами.
– Доброго ранку! – привітався аллен.
Боббі простягнув йому бритву, яку передавали по черзі.
– Ось, тримай. Це нова – поголися добре, поки її не передали зомбі. Ті, мабуть, разів з двадцять поголяться, поки вона повернеться.
– У мене є план, – заявив аллен.
– Втечі?
– Та