чи «тюремник», не кажучи вже – що самоочевидно – про такі образливі, як «мудак» чи «уйобок», були неприйнятними. Ейнджел спитала в офіцера Веттермора, чи розуміє він англійську мову. «Ясно ж, – сказала Ейнджел, – що ви назирачі. Ви також можете бути й офіцерами, з цим усе гаразд, але не можете не бути назирачами, бо ви назираєте. Хіба ви не назираєте за в’язнями? От пекли б ви пироги, хіба звалися б не пекарем? А якби ями копали, хіба не були б копачем?»
«Утримувану було попереджено, що вона дійшла межі прийнятної дискусії і, якщо не покладе їй край, може очікувати наслідків, – писав Веттермор. – Утримувана поступилася і ввійшла до своєї камери, але потім знову спитала: “Як можна очікувати від в’язнів виконання правил, якщо слова у тих правилах геть безґлузді?” Тон в утримуваної був погрозливим».
Ейнджел Фіцрой була однією з небагатьох жінок у в’язниці, яку Клінт вважав насправді небезпечною. З огляду на свої діалоги з нею, вважав, що вона соціопатка. Клінт ніколи не помічав з її боку жодної емпатії, а її тутешня особова справа розпухла від різноманітних порушень: наркотики, бійки, агресивна поведінка.
– Як гадаєте, як би ви почувалися, Ейнджел, якби людина, на яку ви напали, померла від ран? – запитав він одного разу в неї під час сеансу групової терапії.
– Ой, – мовила зіщулена в своєму кріслі Ейнджел, перебігаючи очима по стінах його кабінету, – я почувалася б, ну, доволі зле… я гадаю. – А потім, цмокнувши губами, вона вчепилася поглядом у гравюру Гокні. – Дівки, гляньте-но на цю картину. Хтілося б вам отам побувати?
Хоча засуджено її було за доволі серйозний злочин – якийсь чоловік на парковці сказав Ейнджел те, що їй не сподобалося, і вона розбила йому носа пляшкою кетчупу – існували ознаки, що їй безкарно минулося дещо набагато гірше.
У Дулінг із Чарлстона приїздив детектив з проханням до Клінта допомогти у пов’язаній з Фіцрой справі. А саме: детектив прагнув інформації стосовно смерті колишнього хазяїна квартири Ейнджел. Те сталося за кілька років до її теперішнього ув’язнення. Ейнджел була єдиною підозрюваною, але, крім особистого знайомства з жертвою, не було нічого, щоб прив’язати її до цього злочину, і жодного очевидного мотиву. Річ у тому (як це знав сам Клінт), що Ейнджел (про що свідчила її історія) не потрібні були якісь особливі мотиви. Недоданих на решту двадцяти центів було достатньо, щоб її збісити. Той чарлстонський детектив ледь не веселився, описуючи труп хазяїна квартири:
– Виглядало так, ніби старий просто впав зі сходів і заламав собі карк. Але коронер сказав, що хтось ще до смерті добряче попрацював над його палітуркою. Яйця були… я забув, як точно висловився коронер, фрагментовані чи щось таке. Але, кажучи по-простому, вони були буквально розтовчені.
Клінт не мав звички клепати на своїх пацієнтів, тож так і сказав тому детективу, але пізніше він розповів про цей запит самій Ейнджел.
Вона відреагувала з виразом скляноокого здивування на обличчі:
– Яйця можуть фрагментуватися?
Зараз він зробив собі помітку: зайти сьогодні до Ейнджел, перевірити сейсмограму.
Другий