Джаред уже наближається до того віку, коли мають право голосувати, хай яким чудернацьким це не здається його батькові.
Вона штовхнула його в плече:
– Не забувайте нагадувати йому про кондоми.
Від притіненого парасолем охоронного поста біля північної стіни прогримів підсилений гучномовцем голос:
– АРЕШТАНТКО! ФІЗИЧНІ КОНТАКТИ ЗАБОРОНЕНО!
Клінт скинув руку, махнувши тому офіцерові (важко вгадати через гучномовець, але йому подумалося, що уніформа в садовому кріслі – це той гівнюк Дон Пітерз), щоб показати: тут усе тип-топ, а потім сказав Джінет:
– Я тепер думатиму, як обговорити це з моїм психотерапевтом.
Вона розсміялася, задоволена.
Клінтові спало на думку, і то не вперше, що, якби обставини були цілком іншими, йому б хотілося бути з Джінет Сорлі друзями.
– Слухайте, Джінет. Ви знаєте, хто такий Ворнер Вулф? – Нумо, до відео! – вмент відгукнулася вона показово зімітованою фразою. – А чому ви питаєте?
Гарне питання. Дійсно, чому він це запитав? Хіба стосувався тут бодай чогось той старий спортивний оглядач? І яке значення могло мати те, що його поп-культурна компетенція (як і його зовнішність) були дещо неактуальними?
Інше, краще, запитання: чому Лайла йому збрехала?
– Та хтось згадав про нього в розмові. Мені це здалося забавним.
– Овва, мій батько його любив, – сказала Джінет.
– Ваш тато.
Уривок «Гей, Джуд» пролунав з його телефону88. Поглянувши на екран, Клінт побачив фото своєї дружини Лайли, котра зараз мала б перебувати вглибині країни снів; Лайли, котра може пам’ятати, а може й не пам’ятати Ворнера Вулфа; Лайли, котра йому збрехала.
– Мушу відповісти, – сказав він Джінет, – але я недовго. Можете поки пройтися туди, до городу, повисмикувати якісь бур’яни, а, можливо, заодно згадаєте, що вам снилося вночі.
– Зрозуміло, приватність, – сказала вона і вирушила до городу.
Клінт знову махнув у бік північної стіни, показуючи тому офіцерові, що пересування Джінет санкціоноване, а потім натиснув «ПРИЙНЯТИ».
– Агов, Лайло, ну як наші справи? – враз зрозумівши, щойно це вискочило в нього з рота, що саме такими словами розпочинає співбесіди зі своїми пацієнтками.
– Ой, та як звичайно, – сказала вона. – Вибух метової лабораторії, подвійне вбивство, виконавиця під замком. Я її запопала, коли вона майже геть вгашена чимчикувала вгору Головатим Пагорбом.
– Це ж жарт, авжеж?
– Боюся, ні.
– Свята срака. З тобою все гаразд?
– Дію на чистому адреналіні, а так у порядку. Втім, потребую певної допомоги.
Вона пояснювала деталі. Клінт слухав, не перепитуючи. Джінет взялася до роботи вздовж рядка горошку, вириваючи траву і наспівуючи щось життєрадісне про те, як піде у передмістя до річки Гарлем, щоби в ній втопитися89. У північному кінці тюремного двору до садового крісла підійшла Ваннеса Лемплі, щось сказала Донові Пітерзу і зайняла його місце, а Пітерз тим часом потюпав